ВІЙНА НА ДОНБАСІ: ХТО МАЄ СПЛАТИТИ УКРАЇНСЬКІ ЗБИТКИ?

«У боргах як у шовках» – так можна описати сучасний етап української кредитної історії. Минулого тижня Україна виплатила Міжнародному валютному фонду близько 368 млн. доларів боргових зобов’язань, а за прогнозами Мінфіну, у найближчі три роки ми маємо сплатити за зовнішнім боргом понад 425 млрд. грн. (99 млрд. грн. у 2018 році, 151 млрд. грн. у 2019-му і 175,2 млрд. грн. у 2020-му – прогнозні платежі з погашення і обслуговування зовнішнього державного боргу на 2018-2020 рр.). Погодьтесь, ненайкращі перспективи для країни за сучасних економічних і соціально-політичних умов.

Кредитна голка, на яку «підсіла» Україна, змушує нас звертатись за фінансовою допомогою до всього світу. Але чи є державницькою така стратегія міжнародних фінансових відносин? Чи маємо ми стояти з «протягнутою рукою» перед усім світом? Нам здається, що ні. Ми маємо зосередити свою увагу на країнах-підписантах Будапештського меморандуму. При чому на всіх. І ось чому.

Очевидним є те, що скрутне економічне становище, в якому Україна опинилась з 2014 року, здебільшого спричинене військовою агресією РФ на Донбасі. Проте не настільки очевидним є те, що це – наслідок невиконання Будапештського меморандум країнами, які його підписали.

Нагадаємо, що у листопаді 1994 року Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року і 05 грудня підписала Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум). Взамін на відмову України від ядерної зброї США, РФ і Великобританія зобов’язались утримуватися від економічного тиску і загрози використання сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України. Ці країни також підтвердили свої зобов’язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, в  разі, якщо вона стане жертвою акту агресії.

Анексія Криму і чотири роки війни на Донбасі беззаперечно свідчать, що не лише РФ, але й США, і Великобританія не дотримались своїх зобов’язань. Особливо бентежить те, що ця ситуація і досі не має юридичних наслідків у вигляді настання юридичної відповідальності.

Що ж за таких умов має робити Україна для захисту себе на міжнародній арені? По-перше, – відновлювати потенціал ядерної зброї, демонструючи, тим самим, послідовну реакцію на невиконання зобов’язань країн-підписантів Будапештського меморандуму. Якою б зухвалою і технологічно необґрунтованою не задалася б ця пропозиція на перший погляд, вона дає відповіді на багато питань. Зокрема, формує розуміння, чому США, Великобританія, Франція, КНР, Індія і досі зберігають ядерну зброю і чому РФ не наважується на відкриті воєнні дії проти цих країн.

По-друге, заявити претензії Україною ВСІМ країнам-підписантам Будапештського меморандуму, що мають нести солідарну відповідальність за невиконання своїх зобов’язань. Для цього Україна має всі правові підстави. Принцип солідарної відповідальності відомий всім національним правовим системам і закріплений у міжнародному праві. Стаття 47 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №56/83 «Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння» встановлює: якщо декілька держав несуть відповідальність за одне й те саме міжнародно-протиправне діяння – кожну з цих держав можна покликати до відповідальності у зв’язку з цим діянням.

Яку відповідальність мали б понести країни-підписанти, що не виконали зобов’язань за Будапештським меморандумом? Відповідь знаходимо у цій же резолюції. Російська агресія проти України на Донбасі підпадає під визначення міжнародно-протиправного діяння, закріпленого у ст. 2 цього документу. Військова агресія є порушенням міжнародно-правового обов’язку (зокрема, обов’язку про ненапад), що закріплений і у Будапештському меморандумі, і у статуті ООН. До того ж, під визначення порушників міжнародно-правових зобов’язань потрапляють всі гаранти безпеки України за Будапештським меморандумом: РФ (протиправними будуть діяння як її органів, які схвалили анексію Криму, так і ЛДНР, які ведуть війну на Донбасі фактично за її вказівкою та під її контролем), а також США і Великобританія (протиправною є бездіяльність їх вищих органів та посадових осіб щодо припинення вчинюваних РФ порушень).

В якості змісту відповідальності за порушення резолюція передбачає припинення і неповторення протиправного діяння, а також відшкодування країною-порушником завданих збитків. Формами відшкодування, у свою чергу, є реституція, компенсація і сатисфакція.

Реституція передбачає відновлення стану речей до вчинення протиправного діяння – отже має йтись про повернення Україні територій АРК і Донбасу РФ під відповідною модерацією цього процесу країнами-гарантами – США і Великобританією.

Компенсація передбачає відшкодування фінансових збитків, завданих протиправним діянням. У цьому зв’язку, наразі Україна має висувати вимоги не на отримання міжнародних кредитів чи гуманітарної допомоги, а на беззворотну безвідсоткову фінансову компенсацію від РФ, США і Великобританії за збитки, завдані війною. Наявність визначеного зовнішнього державного боргу України дозволяє провести «залік» зустрічних вимог з урядами цих країн і міжнародними фінансовими організаціями, до яких вони мають безпосереднє відношення. Це позбавить Україну від перспективи загострення економічної кризи в майбутньому.

Окрім цього має йтись і про солідарну сатисфакцію країн-підписантів Будапештського меморандуму – тобто визнання порушення міжнародно-правового обов’язку і висловлення співчуття.

Звісно, варто бути реалістами і розуміти, що резолюція ООН має лише рекомендаційний характер. Але, по-перше, всі члени ООН можуть використовувати і посилатись на резолюції ООН в міжнародній судовій практиці. По-друге ж, викладена у даній резолюції правова позиція має стати безумовним поштовхом для України у проведенні активної зовнішньої політики у перемовинах з міжнародними організаціями.

В міжнародному праві сьогодні відсутній нормативний механізм, який чітко визначає компенсаторну функцію щодо відповідальності держави за міжнародно-протиправні діяння. Але чому б Україні не стати «піонером» цих правових ініціатив? Українська влада має вносити ці пропозиції на міжнародному рівні, лобіюючи їхнє ухвалення і дотримання як на рівні Ради Безпеки ООН, так і на рівні ПАРЄ. В противному випадку слід констатувати, що ООН як організація з підтримки міжнародного миру не відповідає безпековим викликам сучасного світу. Про це свідчить не лише неспроможність ефективно вплинути на ситуацію в Україні, але й розв’язати  конфлікти у гарячих точках світу, приміром, у Сирії.

Наразі очевидно, що на міжнародній арені Україна має захищати себе активно, пропонуючи світу правові компенсаторні механізми відповідальності за міждержавно-протиправні діяння. Вважаємо, що наведені вище аргументи можуть бути використані очільниками української влади у перемовинах з керівництвом держав-підписантів Будапештського меморандуму і представниками міжнародних організацій задля, врешті-решт, ефективного захисту національних інтересів України.

No Comments

Post a Comment