ВІЙНА В УКРАЇНІ: МИ ВТРАЧАЄМО ПІДТРИМКУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Аналіз офіційного погляду міжнародних організацій на події в Україні дає об’єктивне уявлення про їхню подальшу участь у цих процесах. Чи варто Україні сподіватись на дієву допомогу НАТО, ООН, ОБСЄ та органів ЄС у боротьбі за окуповані території? Відповідь на це питання знаходимо, проаналізувавши резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Постійної Ради ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Європейського Парламенту, Ради Європейського Союзу, Комітету Міністрів Ради Європи за 2014-2017 рр.

В аналізі звернуто увагу на:

а) кваліфікацію дій РФ;

б) статус Криму після його анексії та статус РФ у цьому аспекті;

в) фактичний статус бойовиків в ОРДЛО та присутність там РФ;

г) дотримання Мінських домовленостей.

2014

З початку анексії Криму міжнародні організації дали однозначну оцінку діям РФ: діяння були визнані неправомірними і такими, що порушують акти міжнародного права. Всі міжнародні інституції послідовно визнають незаконність анексії Криму РФ, називаючи нову кримську владу самопроголошеною. Звертають увагу і на протиправну політику РФ за етнічним принципом: від її незаконних дій в Криму постраждали кримські татари та євреї. Міжнародні організації вже визнають, що РФ веде так звану «інформаційну війну».

У 2014 році ОБСЄ і НАТО називають бойовиків в ОРДЛО сепаратистами, які користуються підтримкою РФ, зазначаючи як приховане втручання РФ у конфлікт (за допомогою підтримки сепаратистів), так і пряме шляхом направлення в зону конфлікту власних військових сил без розпізнавальних знаків. Лише ООН «толерантно» називає їх озброєними групами без прив’язки до громадянства.

Про Мінські домовленості у 2014 році зазначає лише НАТО. Ще до підписання Мінську-2 НАТО визначив «особливу» роль РФ як агресора та порушника спокою на Сході Європи забезпечити мир та виконати взяті на себе зобов’язання.

2015

У 2015-му році міжнародні організації суттєво розширюють перелік протиправних діянь РФ. У резолюціях зафіксовано і жорсткі репресії татарської громади, і порушення свободи релігії, ЗМІ, цензуру. Вперше йдеться про неоголошену гібридну війну проти України, яка включає інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію.

Міжнародні організації визнають окупацію українських територій та кваліфікують дії РФ в АРК та в м. Севастополі, а також в певних районах Донецької та Луганської областей України актами військової агресії проти України.

Органи ЄС, НАТО та ОБСЄ заявляють про підтримку і фінансування сепаратистів на Сході України РФ. У резолюціях зафіксовано факти поставок і переміщення важкого озброєння, підрозділів російських Збройних Сил через російський кордон в Східну Україну, надання військової та матеріально-технічної допомоги незаконним збройним групам в Донецькій і Луганській областях, в тому числі за допомогою “гуманітарних конвоїв”.

У 2015 році Європарламент акцентує, що РФ має виконувати зобов’язання в рамках Мінських домовленостей. Продовжує таку позицію відстоювати і НАТО. У той же час Рада ЄС, ООН та ОБСЄ зазначають про необхідність виконання Мінських угод усіма сторонами, зокрема, Україною.

2016

У 2016 році міжнародні організації фіксують порушення РФ міжнародного гуманітарного права – так званого «права війни». Акт військової агресії РФ проти України офіційно визнає Європарламент. Цього року міжнародні організації змінюють риторику констатації закликами до дій: РФ закликають скасувати рішення про анексію.

Всі органи відзначають численні порушення прав людини, скоєні владою РФ, самопроголошеною владою Криму та підтримуваними сепаратистами ЛДНР. Проаналізовані документи містять низку свідчень про викрадення, насильницькі зникнення, застосуванні тортур, систематичні переслідування тих, хто не визнає нову владу; експропріацію державної і приватної власності без компенсації тощо.

Міжнародні організації підкреслюють дискримінаційну політику РФ по відношенню до кримських татар, євреїв, українськомовного населення; неодноразово засуджують заборону Меджлісу.

Європарламент та ОБСЄ затверджують за РФ статус держави-окупанта в Криму та покладають на неї повну відповідальність за порушення прав людини в АРК і м. Севастополі.

Щодо сепаратистів риторика міжнародних організацій стає менш активною: вона обмежується констатацією того, що РФ продовжує надавати їм підтримку.

У 2016-му році міжнародні організації розділяються на два табори: перший табір вважає, що всі сторони Мінського процесу рівною мірою мають виконати домовленості, другий – продовжує робити акцент на зобов’язаннях РФ. ОБСЄ наголошує на необхідності повного виконання РФ своїх зобов’язань по Мінським угодам, а Комітет міністрів Ради Європи закликає «всі сторони суворо дотримуватися Мінських угод».

2017

У 2017 році міжнародні організації фіксують нові факти порушення норм міжнародного права – примусове нав’язування громадянства РФ в Криму. В резолюціях відзначено про визнання РФ так званих “документів”, виданих незаконними структурами ОРДЛО; захоплення місцевих, державних та приватних економічних суб’єктів, що функціонують в правовому полі України; введення в обіг російської валюти на непідконтрольній уряду України території; потурання встановленню незаконними збройними формуваннями так званого “державного кордону” уздовж лінії зіткнення в Донецьку. Адміністративний, політичний і економічний тиск РФ на окупованих територіях суттєво посилюється, що визнають міжнародні інституції.

Міжнародні організації частіше називають РФ окупантом, закликаючи деокупувати Крим та повернути його під контроль Уряду України. ОБСЄ звернуло увагу держав на необхідність утримуватися від визнання результатів незаконних виборів в Державну Думу Федеральних Зборів РФ у тимчасово окупованих АРК та м. Севастополі (Україна). У той же час, активність риторики щодо виконання Мінських домовленостей значно знизилась.

Як бачимо, перша міжнародна реакція на військовий конфлікт в Україні з’явились достатньо оперативно – 2014-го року. Мова офіційних міжнародних документів ще досить обережна та недеталізована. В ній присутній опис ситуації з мінімумом правових оцінок. 2015-2016-ий – роки найінтенсивнішої риторики міжнародних організацій. Перелік порушень норм міжнародного права РФ розширюється. Цей період був оптимальним для активного залучення міжнародної спільноти до вирішення українського питання. Але ми не побачили ані активного дипломатичного спілкування (буття України в статусі непостійного члену РБ ООН), ані наполегливих судових процесів з боку нашої держави.

З 2017-го року інтенсивність риторики міжнародної спільноти щодо українського питання знижується. Зміст документів поступово звужується, констатації та рекомендації дублюють попередні роки. Міжнародна спільнота продовжує декларативно підтримувати позицію України. Проте окрім санкцій, що послаблюють РФ, але вигідні, насправді, західним країнам як її противникам, дієвої допомоги ми так і не отримали. Не варто її очікувати і надалі через непослідовність дій української влади, яка не виконує рекомендації міжнародних організацій. Незважаючи на норми резолюції №2168 ПАРЄ, закон «Про деокупацію» не переглянуто на предмет дотримання Мінських угод і гарантій соціального захисту цивільного населення на тимчасово окупованих територіях. Не ратифіковано і Римський статут Міжнародного кримінального суду, що позбавляє можливості ефективно розслідувати конкретні випадки порушення міжнародного гуманітарного права під час війни. Цей перелік невиконань можна продовжувати…

Органи ООН утримались у своїх резолюціях від визнання присутності РФ на Сході України та її фінансування сепаратистів. Така позиція дозволяє припустити, що ООН розглядає можливість розгортання на території України міжнародної операції ООН як найбільш крайній захід.

Але справжньою поразкою української влади є те, що розуміння про недоречність покладання на когось відповідальності за вирішення своїх проблем так і не сформувалось.

 

Без коментарiв

Додати свiй коментар