ЗАКОН ПРО ДЕОКУПАЦІЮ СФАЛЬСИФІКОВАНО?

24 лютого поточного року набув чинності Закон України
«Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII, прийнятий Верховною Радою України 18 січня 2018 року і підписаний Президентом України 20 лютого цього року. З його текстом можна ознайомитись на сайті ВРУ за посиланням: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2268-19/print.

Нагадаємо, що прийняттю цього Закону в другому читанні і в цілому передував майже триденний розгляд у сесійній залі 214 поправок, з яких депутати підтримали лише одну. Про цей «законодавчий процес сьогодення» ЕкспертиЗА Реформ вже писала в одноіменній статті https://www.facebook.com/expertreform/photos/a.955829301174270.1073741826.955829244507609/1565548510202343/?type=3&theater.

За усунення окремих неузгодженостей в тексті Закону, підготовленому на підпис Голові Верховної Ради України, депутати додатково проголосували
06 лютого поточного року в порядку, визначеному статтею 131 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Повний перелік таких правок викладений у відповідній порівняльній таблиці від 06.02.2018, з якою можна ознайомитись за посиланням http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62638.

Ретельне вивчення тексту Закону про де окупацію після його підписання Президентом і опублікування у газеті «Голос України» від 23.02.2018 № 37, дозволяє зробити висновки про те, що після остаточного схвалення тексту Закону народними депутатами текст низки статей суттєво змінився:

  1. Зокрема, з тексту зникла частина 9 статті 2, відповідно до якої «особи, які беруть участь у збройній агресії Російської Федерації або залучені до участі в окупаційній адміністрації Російської Федерації, несуть кримінальну відповідальність за діяння, що порушують законодавство України та норми міжнародного гуманітарного права».
  2. Змінилась й норма статті 7, яка передбачала, що Російська Федерація як держава-окупант зобов’язана забезпечити захист прав цивільного населення та створити необхідні умови для його життєдіяльності. В оприлюдненому Законі Російська Федерація як держава-окупант вже просто «несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення».
  3. Більш того, текст Закону доповнено зовсім новою нормою, якої не було в тексті Законопроекту 7163 (ані в першому, ані в другому читанні). Йдеться про статтю 10, яка передбачає розповсюдження окремих положень цього Закону й на випадок розширення збройної агресії Російської Федерації за межі Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Донецької та Луганської областей (зазначена норма взагалі виходить за межі предмету правового регулювання цього Закону).
  4. Змін зазнали й прикінцеві й перехідні положення Закону (у порівнянні із текстом Законопроекту 7163, схваленим у другому читанні і в цілому, та з урахуванням правок, внесених 06 лютого 2018 року).

Отже, все це схоже на службове підроблення і зловживання владою, що можна кваліфікувати за статтями 364, 366 Кримінального кодексу України.

Є сенс нагадати, що за фактом вчинення схожих за змістом дій під час прийняття так званих “диктаторських” законів від 16 січня 2014 року було відкрито низку кримінальних проваджень, в яких органи прокуратури займають активну процесуальну позицію. В деяких провадженнях навіть колишнім народним депутатам повідомлено про підозру або справи з обвинувальними актами скеровано до суду.

Такий «законодавчий процес сьогодення» викликає низку запитань:

  1. На якому етапі руху ухваленого закону його було сфальсифіковано?
  2. Хто давав відповідні вказівки змінювати (фальсифікувати) текст вже ухваленого закону? І хто здійснював відповідні технічні дії?
  3. Хто з народних депутатів звернеться з відповідною заявою до Генеральної прокуратури України чи інших правоохоронних органів?
  4. З посиланням на які статті Кримінального кодексу України правоохоронні органи внесуть до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо вчинення відповідних кримінальних правопорушень?

Очікуємо на адекватну реакцію відповідальних народних депутатів і керівництва Генеральної прокуратури України, Державного бюро розслідувань та інших правоохоронних органів.

Без коментарiв

Додати свiй коментар