ЧОМУ УКРАЇНІ ВАЖЛИВО РАТИФІКУВАТИ РИМСЬКИЙ СТАТУТ?

ЕкспертиЗА Реформ вже звертала увагу на тривале невиконання Україною рекомендацій ПАРЄ щодо ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду та приведення Кримінального кодексу України у відповідність до норм міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права.

Нагадаємо, що Міжнародний кримінальний суд іноді помилково вважають Міжнародним судом ООН, який був заснований ще у 1945 році, і є головним судовим органом ООН. Хоча обидві міжнародні судові установи розташовані в Гаазі (Нідерланди), їх компетенція суттєво відрізняється.

Так, Міжнародний суд ООН уповноважений розглядати правові суперечки між державами, що пов’язані з порушенням міжнародних договорів і зобов’язань або виникають при їх тлумаченні (тобто Сторонами у справах, що розглядаються Міжнародним судом ООН, можуть бути лише ДЕРЖАВИ).

МКС притягує до кримінальної відповідальності лише ФІЗИЧНИХ ОСІБ (найвищих посадових осіб держав, військовослужбовців тощо), яких визнано винними у скоєнні найтяжчих злочинів, що порушують норми Міжнародного гуманітарного права.

Звертаємо увагу, що Україна підписала Римський статут МКС ще на початку 2000-го року, але до цього часу так і не ратифікувала його. Слід зазначити, й про те, що невизнання Російською Федерацією Римського статуту не позбавляє її громадян та вищих посадових осіб держави-агресора від відповідальності за скоєння злочинів, на які поширюється юрисдикція МКС.

У чому ж полягають розбіжності у цих нормативних актах?

Так, відповідно до статті 5 Римського Статуту МКС юрисдикція Міжнародного кримінального суду обмежується чотирма найсерйознішими видами злочинів, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства, зокрема це:

  1. a) злочини геноциду;

в) злочину проти людяності;

с) воєнні злочини;

  1. d) злочини агресії.

Отже, МКС має обмежені можливості обвинувачення. Це пояснюється повагою до суверенного права і відповідного обов’язку держави самостійно здійснювати розслідування та притягувати до відповідальності осіб, які порушують міжнародне гуманітарне право.

На відміну від інших міжнародних судових органів, які за своєю природою є допоміжними засобами захисту прав і свобод людини і громадянина, МКС доповнює систему національної юрисдикції. Цей суд може приймати до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й з власної ініціативи (коли держава, під юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого Статутом злочину, не має можливості самостійно провести розслідування і судовий розгляд, або не виконує добросовісно своє зобов’язання щодо розслідування та судового розгляду таких злочинів»).

При цьому, норми національного кримінального закону мають передбачати кримінальну відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права,
у тому числі й за скоєння тих чотирьох видів злочинів, на які поширюється юрисдикція МКС.

Відповідно до частини 5 статті 1 Кримінального кодексу України закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Таким чином, у разі ратифікації Україною Римського статуту положення Кримінального кодексу України мають йому відповідати.

 Першим з видів злочинів, на які поширюється юрисдикція МКС,
є
ЗЛОЧИНИ ГЕНОЦИДУ.

Відповідно до статті 6 Римського статуту МКС «геноцид» означає будь-яке з наступних діянь, що скоюють з метою знищення, повністю або частково, будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої:

  1. a) вбивство членів такої групи;
  2. b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;
  3. c) завідоме створення для будь-якої групи таких життєвих умов, що розраховані на її повне або часткове знищення;
  4. d)вжиття заходів, розрахованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
  5. e)насильницька передача дітей з однієї групи в іншу.

Відповідальність за «геноцид» у Кримінальному кодексі України передбачена статтею 442 розділу XX «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку».

Відповідно до частини першої статті 442 КК України під «геноцидом» розуміється діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.

Частиною другою зазначеної статті також передбачена кримінальна відповідальність за публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.

Порівняння визначень та кваліфікуючих ознак злочинів «геноциду», що надані
у Римському статуті МКС та Кримінальному кодексі України, свідчить про їх повну відповідність. Зазначене, у свою чергу, дозволяє дійти висновку про належну криміналізацію такого виду суспільно-небезпечних діянь у чинному законодавстві України.

Другим видом злочинів, на які поширюється юрисдикція МКС, є ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ.

Об’єкти вказаного виду злочинів деталізовані у статті 7 Римського статуту, що має одноіменну назву. Так, під «злочином проти людяності» у Римському статуті розуміється вчинення будь-якого з наступних діянь в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо:

а) вбивство;

  1. b)винищення;
  2. c) обернення у рабство;
  3. d) депортація або насильницьке переміщення населення;
  4. e) тюремне ув’язнення або інше здійснюване в жорсткій формі позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права;
  5. f) катування;
  6. g) зґвалтування, обернення в сексуальне рабство, примушування до заняття проституцією, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші пропорційні за тяжкістю форми сексуального насильства;
  7. h) переслідування будь-якої ідентифікованої групи або спільноти з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, тендерних, як це зазначається у пункті 3, чи інших мотивів, які загальновизнані неприпустимими відповідно до міжнародного права, у зв’язку з будь-якими діяннями, зазначеними у цьому пункті, або будь-якими злочинами, що підпадають під юрисдикцію суду;
  8. i) насильницьке зникнення людей;
  9. j) злочини апартеїду;
  10. k) інші умисні нелюдські діяння подібного характеру, які супроводжуються заподіянням сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю.

Звертаємо увагу, що кваліфікуючою ознакою усіх перелічених вище складів злочинів, яка дозволяє відносити їх саме до «злочинів проти людяності», є скоєння їх в рамках широкомасштабного або систематичного «нападу на будь-яких цивільних осіб» з метою запровадження чи сприяння відповідної політики держави. На жаль, «злочини проти людяності» у розумінні Римського статуту досі не знайшли свого належного відображення у чинному кримінальному законодавстві України.

Так, в Особливій частині Кримінального кодексу України, зокрема, у розділі ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», відсутня окрема стаття або низка статей, які б належним чином криміналізували зазначені вище  тяжкі діяння, за умови їх скоєння на території України в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб.

Звісно, що Особлива частина Кримінального кодексу України містить окремі з перелічених вище видів злочинів (як то: «Умисне вбивство» (ст. 115), «Катування» (ст. 127), «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини» (ст. 146), «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» (ст. 149 КК України), «Зґвалтування» (ст. 152), «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153) тощо), але ці склади кримінальних правопорушень не містять такої кваліфікуючої ознаки як «вчинення тяжких злочинів в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб» (тобто вчинення таких злочинів під час міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту).

Крім того, санкції перелічених вище статей КК України, що встановлюють відповідальність за вчинення цих тяжких злочинів, не відповідають тим мірам покарання, які за скоєння таких злочинів передбачені нормами Римського статуту.

До третього виду злочинів, які має право розслідувати Міжнародний кримінальний суд, належать ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ.

Відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародний кримінальний суд має  юрисдикцію щодо воєнних злочинів, зокрема, коли вони вчинені в рамках плану або політики, або при великомасштабному скоєнні таких злочинів.

Цей від злочинів, у порівнянні з іншими, передбаченими Римських статутом, деталізовано найбільше.

Узагальнено зазначимо, що для цілей Римського статуту до воєнних злочинів належать серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а також інші серйозні порушення законів і звичаїв, вчинені як під час міжнародних збройних конфліктів, так і під час збройних конфліктів неміжнародного характеру.

Серед значного переліку таких злочинів вважаємо за необхідне виокремити такі:

– умисне вбивство;

– тортури або нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти;

– примус військовополоненого або іншої особи, що охороняється, до служби в збройних силах ворожої держави;

– навмисні напади на цивільне населення як таке або окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у військових діях;

– навмисні напади на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, які не є військовими цілями;

– умисне вчинення нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі або каліцтва цивільних осіб або шкоди цивільним об’єктам або великого, довгострокового і серйозного збитку навколишньому природному середовищу, яка буде явно незрівняна з конкретною і безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою;

– напад на незахищені і такі, що не є військовими цілями міста, села, житла або будівлі або їх обстріл із застосуванням яких би то не було засобів;

– переміщення, прямо або побічно, окупуючою державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію, або депортація або переміщення населення окупованої території або окремих частин його в межах або за межі цієї території;

-тощо.

З повним переліком воєнних злочинів, визначених Римським статутом, ми пропонуємо ознайомитись у нашій порівняльній таблиці, з якою можна ознайомитись за посиланням http://www.expertreform.com.ua/wp-content/uploads/2018/02/15.02.2018-DLYA-SAJTA-PORIVNYALNYJ-ANALIZ-NORM-RS-TA-KKU.pdf

Щодо криміналізації воєнних злочинів у Кримінальному кодексі України слід зазначити таке.

У відповідному розділі Особливої частини КК України, а саме у розділі ХХ «ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ», злочинні діяння, які відповідають кваліфікуючим ознакам воєнних злочинів, передбачені лише кількома статтями, а саме: статтею 438 «Порушення законів та звичаїв війни» та статтею 439 «Застосування зброї масового знищення».

Порушеннями законів і звичаїв війни у статті 438 КК України визначаються: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, віддання наказу про вчинення таких дій, а також за вчинення тих самих діянь, якщо вони поєднані з умисним вбивством.

Слід зазначити, що занадто узагальнюючий опис злочинів, наданий у диспозиції цієї статті, та відсутність якісної деталізації різних форм таких злочинів може створити значні складнощі із кваліфікацією тих чи інших протиправних дій під час розслідування конкретних злочинів.

Такої думки дотримуються й міжнародні експерти, які зазначають, що навіть якщо до застосовування положень статті 438 Кримінального кодексу України у поєднанні з контекстом решти положень Кримінального кодексу вдаватимуться висококваліфіковані та обізнані спеціалісти з юридичних питань, є підстави вважати, що вони зіткнуться із серйозними перешкодами на шляху до ефективного притягнення до відповідальності за відповідні порушення МГП [стор. 44. Звіту GRC «Імплементація норм міжнародного гуманітарного права на національному рівні в Україні» http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/8616-fe-zvit-implementatsiya-norm-mizhnarodnogo-gumanitarnogo-prava-na-natsion/].

Звертаємо увагу, що Кримінальний кодекс України не містить окремого розділу, який би детально криміналізував усі склади воєнних злочинів. Разом з тим, Кримінальний кодекс України містить окремий розділ (ХІХ), що присвячений злочинам проти встановленого порядку несення військової служби (військовим злочинам).

Звісно, що воєнні злочини (протиправні діяння, вчинені під час збройного міжнародного або внутрішнього конфлікту, що грубо порушують норми міжнародного гуманітарного права), мають розбіжності із військовими злочинами (злочинам проти встановленого порядку несення військової служби).

Проте, слід враховувати, що у розділі ХІХ КК України, який визначає 34 склади військових злочинів, наявні щонайменш три склади злочинів, які передбачають відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права й можуть бути співвіднесені з окремими положеннями Римського статуту. Зокрема це «Мародерство» (ст. 432 КК України), «Насильство над населенням у районі воєнних дій» (ст. 433 КК України) та «Погане поводження з військовополоненими» (ст. 434 КК України).

Порівняльний аналіз воєнних злочинів, передбачених Римським статутом і Кримінальним кодексом України, дозволяє стверджувати про недостатньо якісну криміналізацію такого виду злочинів в кримінальному законі України.

Разом з тим, слід звернути увагу, що застосоване у статті 438 («Порушення законів та звичаїв війни») КК України формулювання «інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України» було б цілком спроможне врятувати ситуацію за умови ратифікації Римського статуту у 2014 або 2015 роках (коли Верховна Рада двічі своїми постановами визнавала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду).

 Останнім (четвертим) видом злочинів, що визначені Римським статутом є ЗЛОЧИНИ АГРЕСІЇ.

Так, відповідно до статті 8-біс для цілей Римського статуту «злочин агресії» означає планування, підготовку, ініціювання або здійснення особою, яка знаходиться у стані фактичного здійснення керівництва або контролю за політичними або воєнними діями держави, акту агресії, який в силу свого характеру, серйозності та масштабів є грубим порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Наведене у Римському статуті визначення «акту агресії», а також дії, які кваліфікуються у якості акту агресії, цілком відповідають Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 14 грудня
1974 року (що надає визначення агресії) http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_001-74?lang=uk .

Слід зазначити, що деталізованим описом такого виду злочинів Римський статут було доповнено лише у 2010 році на підставі Резолюції RC/Res.6, яку прийнято на 13-му пленарному засіданні Конференції з огляду 11 червня 2010 RC/Res.6 (з її повним текстом можна ознайомитись за таким посиланням https://asp.icc-cpi.int/iccdocs/asp_docs/ASP9/OR/RC-11-Part.II-RUS.pdf ).

Кримінальний кодекс України містить дві статі, що передбачають відповідальність за протиправні діяння, пов’язані із здійсненням агресії. Це, зокрема, статті: «Пропаганда війни» (ст. 436) та «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни» (ст. 437).

Так, статтею 436 КК України встановлено кримінальну відповідальність за заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту, а також за виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.

Відповідно до статті 437 КК України кримінально-караними в Україні є діяння з планування, підготовки або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, участі у змові, що спрямована на вчинення таких дій, а також ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій.

Наведене також дозволяє дійти висновку, що криміналізація в Україні «злочинів агресії» не повною мірою збігається із відповідними положеннями Римського статуту.

Таким чином, проведений аналіз дає підстави стверджувати, що норми Кримінального кодексу України більшою мірою не відповідають положенням Римського статуту МКС.

Повна відсутність криміналізації «злочинів проти людяності», а також неналежна криміналізація «воєнних злочинів» і «злочинів агресії» фактично унеможливлює притягнення до належної кримінальної відповідальності як судами України, так і МКС осіб, винних у скоєнні таких злочинів під час збройного конфлікту на Донбасі, адже закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної сили у часі.

Зволікаючи із ратифікацією Римського статуту, Україна кожного дня втрачає можливість забезпечити притягнення до кримінальної відповідальності найвищих посадових осіб держави-агресора за усі злочини, що буди скоєні на території України саме через військову агресію.

Окремо слід зазначити, що держави-учасниці Римського статуту мають забезпечувати виконання прохань МКС про надання допомоги у зв’язку зі здійсненням розслідувань або кримінального переслідування. Відповідно, порядок виконання таких зобов’язань також має визначатись у національному законодавстві.

Усе зазначене підтверджує нагальну необхідність якомога швидшого внесення відповідних змін і доповнень до Кримінального кодексу України, й звісно ж, ратифікацію Римського статуту МКС Верховною Радою України.

Також хотілося б нарешті побачити офіційний переклад цього документу українською мовою. Прикро констатувати той факт, що текст Римського статуту МКС, розміщений на офіційній сторінці Верховної Ради України, доступний лише російською мовою, та ще й в редакції, яка не є актуальною (у тексті відсутні навіть посилання на доволі суттєві зміни і доповнення, якими цей Статут було додано ще у 2010 році) http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_588 .

 

Без коментарiв

Додати свiй коментар