РИМСЬКИЙ СТАТУТ: ЗАВДАННЯ НЕПІДСИЛЬНЕ МІН’ЮСТУ

ЕкспертиЗА Реформ вже звертала увагу на окремі рекомендації, надані українській владі Парламентською асамблеєю Ради Європи у своїй Резолюції 2168 «Гуманітарні наслідки війни в Україні» від 23 січня 2018 року.

Сьогодні зупинимось ще на одній з них. Ідеться про підпункт 11.1 Резолюції, відповідно до якого Асамблея закликає українську владу узгодити Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс України з положеннями міжнародного гуманітарного і міжнародного кримінального права. Ця рекомендація безпосередньо пов’язана із закликом ПАРЄ до України якомога швидше ратифікувати Римський статут МКС.

Слід зазначити, що АНАЛОГІЧНІ за змістом рекомендації ПАРЄ вже надавала Україні два роки тому в Резолюції 2112 (2016) «Гуманітарні занепокоєння щодо людей, захоплених під час війни в Україні» http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/docs/2264_rez_2112.htm).

Очевидно, що саме невиконання зазначених вимог з боку України вимусило ПАРЄ повторно надати аналогічні Рекомендації.

Нагадаємо, що питання необхідності узгодження національного законодавства України із положеннями міжнародного гуманітарного і кримінального права вперше постало перед Україною ще у 2000-му році
(після підписання Україною Римського статуту МКС).

Саме тоді Уряд вперше утворив Міжвідомчу комісію з імплементації в Україні міжнародного гуманітарного права, затвердив положення про неї та її персональний склад (про що видав відповідне розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 липня 2000 р. № 157 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1157-2000-%D0%BF).

Відповідно до Положення про роботу зазначеної комісії, яке було чинним до квітня 2017 року, головою комісії (за посадою) був Міністр юстиції України,

який мав координувати її діяльність та нести персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань. Організаційне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності комісії також покладалося на Мін’юст. Визначення Міністерства юстиції України головним координатором у цьому питанні є цілком логічним, адже одним з головних завдань Мін’юсту є формування та реалізація державної правової політики.

На жаль, станом на початок 2014 року кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України так і не було приведено у відповідність до положень міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права України.

З початком збройної агресії Російської Федерації проти України питання узгодження законодавства України з нормами міжнародного гуманітарного права стало більш ніж актуальним.

Задля додержання норм міжнародного права та захисту життя мирного населення на тимчасово окупованій території України УРЯД ВЧЕРГОВЕ ДОРУЧИВ Мін’юсту до кінця ІV-го кварталу 2016 року провести аналіз відповідності норм міжнародного гуманітарного права та кримінального законодавства України, розробити і внести на розгляд Уряду законопроект щодо внесення змін до Кримінального кодексу України та в разі потреби до інших нормативно-правових актів (пункт 3 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням КМ України від 23 листопада 2015 року № 1393-р http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1393-2015-%D1%80).

Звіти за результатами моніторингу імплементації Національної стратегії у сфері прав людини, підготовлені учасниками Меморандуму про співпрацю між представниками громадянського суспільства та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, (http://www.ombudsman.gov.ua/ua/page/secretariat/docs/natsionalna-strategiya-u-sferi-prav-lyudini/  дають підстави стверджувати, що Мін’юст не виконав наданих йому доручень: чинне законодавство України й досі не приведено у відповідність до положень міжнародного гуманітарного і кримінального права.

Проте ще більш дивним є той факт, що після майже 16-річної роботи над зазначеними питаннями Міністерство юстиції України раптом припинило координувати роботу за зазначеним напрямом, а Уряд почав удавати, що це питання постало перед Україною нещодавно.

Зокрема, 26 квітня 2017 року Кабінет Міністрів України своєю постановою № 329 утворив «нову» Міжвідомчу комісію з питань застосування та реалізації норм міжнародного гуманітарного права в Україні, затвердивши її посадовий склад та Положення про неї. Одночасно з цим постанови Уряду, що регулювали питання роботи аналогічної комісії, діяльність якої з 2000-х років координував Мін’юст, було визнано такими, що втратили чинність. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/329-2017-%D0%BF.

Чи то Мін’юсту таким чином висловили недовіру, чи, навпаки, намагалися врятувати від відповідальності за невиконання покладених на нього завдань? Пояснень такому кроку урядовців, звісно, можна знайти багато, а от виправдань – навряд чи.

Утім, з квітня 2017 року відповідальність за організацію роботи «нової» комісії Уряд поклав на Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, який за посадою став головою Комісії та отримав повноваження самостійно затверджувати її персональний склад.

На жаль, й «нова» комісія не поспішала починати працювати. Перше (організаційне) засідання цієї комісії відбулося лише через вісім (!) місяців після її створення, а саме – 18 грудня 2017 року.

Звісно, що розраховувати на довгоочікувані зміни у КК України і КПК України до найближчого засідання ПАРЄ (що мало відбутися вже за місяць) тоді вже було не варто.

Як результат, Україні вчергове нагадали про необхідність виконання своїх міжнародних зобов’язань.

Така відверта бездіяльність з імплементації в українське законодавство норм міжнародного гуманітарного права, по-перше, свідчить про відсутність відповідної політичної волі, по-друге, – про неналежне виконання міністерствами (як Мін’юстом, так і МТОТ) покладених на них завдань.

Без коментарiв

Додати свiй коментар