МІФИ ПРО РЕФОРМИ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ. Міф № 2. Мінʼюст докорінно змінив систему примусового виконання рішень

Старт реформи системи примусового виконання рішень відбувся на початку червня 2016 року з ухвалення 2-х Законів «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та «Про виконавче провадження».

Звичайно, ще зарано робити остаточні висновки щодо результатів цієї реформи, проте ми маємо, що згадати і що сказати вже про перші кроки цієї новації.

Отже, що отримало суспільство на папері в результаті цієї реформи?

Відповідно до задекларованих Законом положень основною новацією стало запровадження в Україні змішаної системи виконання рішень шляхом створення інституту приватних виконавців.

Перший заступник Міністра юстиції Наталія Севостьянова ще у 2015 році, коли приватні виконавці були лише ідеєю, зазначала, що необхідність запровадження в Україні інституту приватних виконавців обумовлена вкрай низьким відсотком успішно виконаних рішень судів та інших органів та такою ж низькою довірою до скомпрометованої багатьма роками негативних відгуків та результатів діяльності виконавчої служби – згідно з загальнодоступними показниками в Україні не виконується від 70 до 90 % рішень судів (http://zib.com.ua/ua/112922-v_ukraini_ne_vikonuyut_70_rishen_sudiv.html , https://www.radiosvoboda.org/a/26832303.html ). Приватні ж виконавці будуть мотивовані можливістю отримання власної винагороди за успішно виконане рішення.

Окрім такого нібито логічного пояснення цієї реформи, за щирими словами заступника Міністра юстиції з питань виконавчої служби Сергія Шкляра таке нововведення було закладено як «маяк» Міжнародного Валютного Фонду до відповідного Меморандуму із урядом України (https://ua.censor.net.ua/resonance/435822/zastupnyk_ministra_yustytsiyi_sergiyi_shklyar_u_2016_rotsi_bulo_mayije_5_mln_vykonavchyh_dokumentiv ).

Тож, ця реформа – це чергова поступка держави заради іноземних грошей, кредити за якими потім сплачувати платникам податків?

І що ж відбулось насправді?

Сказати можна дійсно багато, проте ми зупинимося на деяких моментах, які стосуються як діяльності державних виконавців, так і функціонування вищезгаданого інституту приватних виконавців.

Закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачив отримання винагороди як державними, так і приватними виконавцями, – за фактичне виконання (повного або часткового) виконавчого документа. Більше цими правилами користувались, звичайно, державні виконавці, у зв’язку з тим, що повноцінно інститут приватних виконавців ще не функціонує.

І хоча інститут винагороди державним виконавцям був запроваджений ще до реформи 2016 року, тут головне у ньому – зміна розміру винагороди у сторону її збільшення, значного збільшення.

Так, перша редакція Порядку виплати винагород державним виконавцям взагалі не встановлювала будь-якого обмеження розміру можливої винагород за успішне виконання виконавчого документу. Виконавець отримував 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника. Чим більша сума боргу – тим більша сума винагороди.

У результаті Інтернет вибухнув новиною про мільйонні премії державним виконавцям Мінʼюсту за виконані виконавчі провадження (http://www.pravda.com.ua/news/2017/08/21/7152788/ ), які, як виявилося, вони ще й віддавали сторонній особі за довіреністю (https://bihus.info/derzvikonavci-davali-dovirenist-na-dostup-do-svoih-milionnih-vinagorod-storonnii-osobi, https://zaxid.net/zhurnalisti_viyavili_masshtabnu_koruptsiynu_shemu_v_derzhavniy_vikonavchiy_sluzhbi_n1436107 ).

Міністерством ця ситуація була успішно перетворена на фарс, зокрема, цих працівників змусили проходити перевірку поліграфом, в результаті якої зазначена вище інформація нібито не знайшла свого підтвердження (https://minjust.gov.ua/news/ministry/spivrobitniki-vikonavchoi-slujbi-minyustu-proyshli-perevirku-poligrafom-na-predmet-mojlivih-protipravnih-diy-faktiv-vimagannya-ne-zafiksovano—minyust , https://minjust.gov.ua/news/ministry/za-naslidkami-dodatkovoi-perevirki-vsiei-vertikali-derjavnoi-vikonavchoi-slujbi-kerivnitstvom-minyustu-priynyato-vidpovidni-kadrovi-rishennya ).

Чи то задля уникнення подальших скандалів, чи то у зв’язку з тим, що все, що можна було вижати з цієї ситуації – вже вижали, але в результаті цих історій наприкінці серпня цього року до Порядку виплати винагород державним виконавцям все ж таки були внесені зміни, які обмежили розмір винагород державним виконавцям – не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року – сума все одно немаленька.

Принагідно зазначимо, що розмір майбутньої винагороди приватних виконавців було обмежено ще у грудні 2016 року, коли, зокрема, було встановлено, що до 1 січня 2018 року приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить шість та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Для приватних виконавців встановлено ще одне обмеження – протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця він не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Тобто, щодо розміру винагороди приватних виконавців, які за логікою закону будуть повністю самостійні та абсолютно непідконтрольними владі, а їх діяльність буде сповнена ризиками, обмеження були встановлені ще заздалегідь, навіть до того, коли ця система почала працювати.

Інший скандал стосувався самої процедури конкурсу на зайняття діяльністю приватного виконавця.

Відповідно до положень Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, інститут приватних виконавців мав почати діяти через три місяці після набуття чинності згаданого закону. Тобто, з січня 2017 року – рівно рік тому.

Ще на початку лютого цього року Мінʼюстом було заявлено, що конкурсний відбір охочих стати приватними виконавцями проходить у плановому режимі (https://minjust.gov.ua/news/ministry/konkursniy-vidbir-ohochih-stati-privatnimi-vikonavtsyami-prohodit-u-planovomu-rejimi—sergiy-shklyar ). Але це стосувалося лише навчання охочих стати приватними виконавцями, а не власне конкурсного відбору, який так само не обійшовся без форс-мажорів.

Одним його моментом стало те, що неодноразово іспит не відбувався через незрозумілі причини.

Так, 15-16 травня минулого року іспит для кандидатів у приватні виконавці був зірваний, бо будівлю Мінʼюсту було знеструмлено через вихід з ладу автоматичного вимикача (https://www.depo.ua/ukr/politics/u-minyusti-rozpovili-chomu-zirvavsya-konkurs-privatnih-vikonavciv-20170517572602 ).

Про ще один зрив конкурсу у червні повідомив сам Мінʼюст – він стався у зв’язку з кібератакою на комп’ютерного обладнання та телекомунікаційні системи Міністерства юстиції (https://minjust.gov.ua/news/ministry/sogodni-30-chervnya-u-ministerstvi-yustitsii-povinen-buv-vidbutisya-kvalifikatsiyniy-ispit-osib-yaki-mayut-namir-stati-privatnimi-vikonavtsyami- ).

Супроводжувався конкурс і численними технічними негараздами.

Наприклад, 25 вересня 2017-го відбувся нібито збій у системі тестування, результатом якого стало нескладення іспиту жодним із кандидатів у приватні виконавці, в той час як учасники іспиту говорили про цей відбір багато цікавого: у когось видавало три варіанти відповіді замість чотирьох, траплялися випадки, коли варіанти відповідей не відповідали чинному законодавству, запитання були складені відповідно до застарілих нормативних актів, а окремі формулювання запитань не мали однозначної відповіді та багато подібного (http://yur-gazeta.com/publications/practice/vikonavche-provadzhennya/minyust-vs-privatni-vikonavci–610-u-pershomu-taymi.html ).

Щодо подібних непоодиноких випадків навіть було припущено думку про несанкціоноване втручання в комп’ютерну систему тестування осіб сторонніх осіб (http://portal.lviv.ua/news/2017/10/11/pid-chas-konkursu-na-posadi-privatnih-vikonavtsiv-vchineno-diversiyu ).

Інтернет-видання «Юридична газета» також зазначає, що певні ускладнення з процедурою проведення конкурсу почались після внесення змін до Порядку допуску до професії приватного виконавця, які полягали у зміні системи оцінювання виконання конкурсантами завдань (http://yur-gazeta.com/publications/practice/vikonavche-provadzhennya/minyust-vs-privatni-vikonavci–610-u-pershomu-taymi.html ), внаслідок чого за результатами 6-ти екзаменів, що відбулися у вересні-жовтні, до виконання професійних обов’язків допущено лише 10 правників. Хоча Мінʼюст можливість будь-яких порушень заперечував.

Не обійшлося і без порушень закону. Так, приватні виконавці, які склали іспит 15 травня 2017 року і кілька наступних «партій» отримали свій документ лише через 46 днів – 7 липня – всупереч нормі Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якої особі, яка успішно склала кваліфікаційний іспит, Міністерство юстиції України на підставі відповідного рішення Кваліфікаційної комісії протягом 10 днів з дня складення кваліфікаційного іспиту видає посвідчення приватного виконавця (http://asn.in.ua/ua/news/publishing/110681-pervye-chastnye-ispolniteli-poluchili-udostovereni.html ).

І це лише деякі «дзвіночки» старту цієї реформи.

Крім усього зазначеного, які ж перспективи у інституту приватних виконавців повноцінно почати функціонувати з початком 2018 року?

Адже успішне складення іспиту ще не означає автоматичної можливості почати діяльність приватного виконавця. Відповідно до положень Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець має право розпочати здійснення діяльності з дня внесення інформації про нього до Єдиного реєстру приватних виконавців України. Обов’язковими умовами для реалізації такої можливості є наявність офісу для провадження своєї діяльності та страхування своєї діяльності.

Станом на 9 січня у Єдиному реєстрі приватних виконавців міститься лише 80 прізвищ, при чому у деяких регіонах – немає ще жодного (наприклад, такі області як Вінницька, Рівненська, Чернівецька, а ще, що й не дивно, – Донецька та Луганська, місто Севастополь та АРК).

Представники ОБСЄ наполягають – для повноцінного запуску системи виконання судових рішень в найкоротші терміни Міністерству юстиції необхідно набрати цілу тисячу приватних виконавців, так як навіть 500 на всю Україну – недостатньо (http://asn.in.ua/ua/news/publishing/110681-pervye-chastnye-ispolniteli-poluchili-udostovereni.html ).

Чому ж Мінʼюст так не поспішає запускати свою власну ініціативу?

Та які ще підводні камені приховані у цій реформі?

Як вже довела сумна практика проведення реформ у нашій державі – «нові норми та правила – нові корупційні схеми та можливості». Тож, форма процедури примусового виконання рішень суду можливо і була змінена, а суть та принципі – залишились ті самі.

Без коментарiв

Додати свiй коментар