ЯКОЮ БУТИ ДЕПУТАТСЬКІЙ НЕДОТОРКАННОСТІ: ДУМКА ЕКСПЕРТИЗИ РЕФОРМ

У суспільстві вкотре активно обговорюється питання обмеження чи скасування депутатської недоторканності. Та це й не дивно, враховуючи, що закріплений у Конституції України необмежений депутатський імунітет виявився невиправданим і на сьогодні практично перетворився у гарантію безкарності. Такий стан справ не тільки не сприяє довірі суспільства до влади, а й розділяє народних обранців та виборців, неначе прірва.

Наразі стосовно обмеження чи навіть скасування депутатського імунітету в Україні, нібито, не мають заперечень ані представники парламентської більшості, ані Президент України (який цієї осені, вже вдруге за свою каденцію, вніс до парламенту законопроект щодо обмеження депутатської недоторканності).

У відповідності до вимог Регламенту ВРУ 19 жовтня поточного року до Конституційного Суду України були направлені одразу два майже однакові законопроекти з питань скасування депутатської недоторканності: депутатський законопроект № 6773 від 19.07.2017 (внесений нардепом Левченком Ю.В. й підтриманий іншими депутатами) та президентський законопроект (що був зареєстрований у Верховній Раді 17.10.2017 за номером № 7203 як невідкладний).

Та чи дійсно цього разу Є НАЯВНОЮ СПРАВЖНЯ ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ на скасування депутатської недоторканності? Чи суспільство в черговий раз «нагодують жданиками»?

Зважаючи на майже 20-ти річну історію питання «зняття депутатської недоторканності» в українському парламенті, пропонуємо поміркувати над цим питанням разом.

За інформацією, наявною на сайті ВРУ у розділі «Законопроекти»,
з 1999 року по січень 2017 року в парламенті було зареєстровано щонайменш 13 законопроектів з питань внесення змін до Конституції України в частині скасування або обмеження недоторканності народних депутатів.

Суб’єктами ініціативи таких змін були представники різних політичних сил. В одних випадках ініціатива належала окремим народним обранцям та була підтримана не менш ніж третиною депутатського корпусу, в інших – суб’єктом ініціювання конституційних змін був Президент України.

Так, найпершими ініціаторами обмеження депутатської недоторканності ще за часів ІІІ-го і IV-го скликань Верховної Ради України були: Омельченко Г.О. (Блок «Вперед, Україно!»), Єрмак А.В. (самовисуванець) (законопроект № 3029 від 19.01.2000), Коліушко І.Б. (Народно-демократична партія), Удовенко Г.Й., Ключковський Ю.Б. (Народний рух України) (законопроект № 0996 від 14.05.2000).

У п’ятому скликанні ВРУ ініціатива щодо позбавлення народних обранців недоторканності належала представнику Соціалістичної партії України (Бокому І.С.) та представнику «Блоку Юлії Тимошенко» (Замковенку М.І.), які внесли законопроект № 4058 від 04.09.2007.

У парламенті шостого й сьомого скликань ініціаторами позбавлення нардепів недоторканності були: «Соціалістична партія України», «Блок Юлії Тимошенко», Блок “Наша Україна – Народна Самооборона”, а також Партія регіонів (законопроект № 0850 від 23.11.2007, внесений Боким І.С., Замковенко М.І.; законопроект № 1375 від 18.01.2008, внесений Кириленком В.А. та Кириленком І.Г.; законопроекти №  10530 від 24.05.2012, № 0977 від 12.12.2012, що були внесені Томенком М.В., Міщенком С.Г., Сасом С.В; законопроекти № 1375-1 від 08.02.2008; № 3251 від 03.10.2008; № 0976
від 12.12.2012, що були внесені В. Януковичем та О. Лавріновичем ще за часів обіймання ними посад нардепів).

У восьмому скликанні ВРУ таких законопроекти на сьогодні вже три: перший з них, за № 1776, був внесений Президентом України ще 15.01.2015 (цей законопроект стосувався скасування депутатської й суддівської недоторканності й, до речі, отримав позитивний Висновок Конституційного Суду України ще влітку 2015). Другий та третій законопроекти – це ті самі, які вже цього року спрямовані до Конституційного Суду України (законопроект народного депутата Левченка Ю.В. № 6773 та другий президентський законопроект № 7203).

Змістовний аналіз усіх згаданих законопроектів щодо обмеження депутатської недоторканності свідчить про те, що ними передбачались доволі різні моделі обмеження депутатського імунітету. Більш того, в окремих випадках законопроекти передбачали обмеження не лише депутатського, а  також президентського й суддівського імунітетів.

Так, у третьому – четвертому скликаннях народні обранці у своїх законопроектах пропонували лише частково обмежити інститут недоторканності нардепів, залишивши для них певні політичні гарантії від необґрунтованого затримання або арешту з політичних мотивів. Передбачалося, що притягнути народного депутата до кримінальної відповідальності можна без згоди ВРУ, а от затримати або заарештувати нардепа – лише за згодою ВРУ.

Усі законопроекти, внесені протягом шостого й сьомого скликань ВРУ, об’єднувало те, що вони передбачали позбавлення недоторканності не лише народних депутатів, а й Президента України й суддів, а отже містили комплексне вирішення питання щодо збереження ефективності роботи закладених у Конституції України принципу розподілу влади та механізмів стримувань і противаг.

А от у парламенті п’ятого й восьмого (діючого) скликань законопроекти передбачають повне скасування лише депутатського імунітету, а саме: виключення частин першої і третьої статті 80 Конституції України. Цікаво, що ці законопроекти схожі один на одного майже як дві краплі води (адже відрізняються лише пропонованою датою набрання ними чинності). Недаремно кажуть: «Нове – це добре забуте старе».

Надаючи оцінку справжності нинішньої політичної волі, слід сказати й про те, що усі перераховані вище законопроекти з питань позбавлення недоторканності народних обранців, які були внесені до ВРУ до 2017 року, на виконання Регламенту ВРУ направлялися до Конституційного Суду України для отримання висновків щодо їх відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

(Довідково: зазначеними статтями Конституції, зокрема, встановлено, що Конституція не може бути змінена:

по-перше, в умовах воєнного або надзвичайного стану;

по-друге, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина;

по-третє, якщо зміни спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України;

і, по-четверте, одні й ті самі положення Конституції України не можуть бути двічі змінені ВРУ протягом строку своїх повноважень).

Звісно, що кожного разу Конституційний Суд України розглядав відповідні законопроекти й у більш чи менш розумний період часу
(від півроку до року) надавав свої висновки й більшість з цих висновків були  ПОЗИТИВНИМИ!

Таким чином, Верховна Рада України вже неодноразово могла обмежити як депутатську недоторканність, так й президентську. Проте, чомусь справжнього бажання не мала. Тому кожного разу законопроекти про недоторканність то йшли у небуття, то знов з’являлися на політичній арені.

Про це яскраво свідчить один з останніх з висновків Конституційного Суду України від 16.06.2015 року № 1-в/2015, наданий на законопроект, що був внесений Президентом України ще в січні 2015 року як невідкладний (законопроект № 1776).

У пункті 4.1. цього Висновку Конституційні Суд України надає посилання на свої попередні висновки з аналогічних питань й зазначає, що «неодноразово розглядав законопроекти про внесення змін до статті 80 Конституції України стосовно обмеження депутатської недоторканності та давав висновки про те, що зміни щодо скасування недоторканності народних депутатів України стосуються лише їхнього спеціального статусу і не впливають на зміст конституційних прав і свобод людини і громадянина
(їх скасування чи обмеження), а отже, не суперечать вимогам частини першої статті 157 Конституції України.

За результатами розгляду законопроектів, щодо відповідності яких вимогам статей 157 і 158 Конституції України Конституційний Суд України давав висновки, Верховна Рада України закони не прийняла. На час розгляду Конституційним Судом України цієї справи підстав для зміни викладених ним раніше правових позицій із зазначених питань немає».

З повним текстом Висновку, а також вісьмома окремими думками до нього суддів Конституційного суду, які не розділили думку більшості, Ви можете ознайомитись за посиланням http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v001v710-15/print1491967402888978.

За таких умов сумнівів у тому, що Конституційний Суд України в черговий раз надасть позитивний висновок президентському законопроекту практично немає. Натомість, цікаво, яка доля очікує законопроект Левченка Ю.В. (№ 6773).

Чи надасть Конституційний Суд України цьому законопроекту позитивний висновок одночасно із президентським, чи з якихось причин затягне його розгляд? Наразі про це ми можемо лише гадати, а правду, звісно, покаже час.

Наразі однозначні прогнози роботи зарано, хоча б з урахуванням того, що цьогорічні законопроекти не можна назвати ідеальними. Адже в умовах чинної Конституції та за відсутності в Україні законів «Про імпічмент» і «Про опозиційну діяльність» обидва законопроекти (й законопроект Левченка Ю.В., й президентський) створюють не тільки сприятливі умови узурпації влади Президентом, а й несуть реальні ризики знищення внутрішньопартійної демократії, безпідставних переслідувань, затримань й арештів як опозиційних, так й інших непідконтрольних народних депутатів.

ТА ЧИ ДІЙСНО ДЕПУТАТСЬКИЙ ІМУНІТЕТ В УКРАЇНІ ПОТРЕБУЄ ПОВНОГО СКАСУВАННЯ?

Пропонуємо поміркувати з огляду на наступне.

Згідно з чинною Конституцією в Україні діє принцип депутатської недоторканності, що включає в себе: ДЕПУТАТСЬКИЙ ІНДЕМНІТЕТ ІЗ ОБМЕЖЕННЯМИ (депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп) та ПРАКТИЧНО АБСОЛЮТНИЙ ДЕПУТАТСЬКИЙ ІМУНІТЕТ (нардепи не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані). На жаль, жодного винятку депутатський імунітет не передбачає.

Якщо закріплений в Конституції України обсяг індемнітету, на наш погляд, є тим необхідним мінімумом, який забезпечує в Україні більш чи менш дієвий парламентаризм, то із абсолютним депутатським імунітетом негайно треба щось робити, адже ТАКОГО НЕОБМЕЖЕНОГО ІМУНІТЕТУ НЕ МАЄ В ЖОДНІЙ ДЕМОКРАТИЧНІЙ КРАЇНІ СВІТУ.

Так, у Великобританії, Іспанії, Ірландії та на Мальті імунітет діє лише у випадках цивільних справ проти депутата. У Німеччині, Словаччині та Латвії недоторканність поширюється на цивільні й адміністративні справи проти народних обранців. В Австрії імунітет поширюється лише на сфери політичної діяльності депутата. У США, Бельгії, Ірландії депутати захищені від арештів під час парламентських сесій. В Португалії недоторканність не діє, якщо за навмисне порушення Закону депутату загрожує більше трьох років в’язниці, а у Швеції – більше двох. У Бельгії та Франції допити та обшуки дозволені без попередньої згоди парламенту. Практично у всіх державах ЄС недоторканність знімається, якщо депутата затримали під час скоєння злочину (а у Німеччині – і протягом наступного дня після скоєння злочину) (https://www.facebook.com/dw.ukrainian/videos/1868491153165001/?id=100005494394723&fref=pb&hc_location=friends_tab&pnref=friends.all).

Як бачите, єдиного стандарту щодо імунітету депутатів на Заході також не існує.

На нашу думку, депутатський імунітет в Україні потрібно ОБМЕЖИТИ. Так, САМЕ ОБМЕЖИТИ, А НЕ СКАСУВАТИ, як це пропонується наразі.

З урахуванням українських реалій та з огляду на зарубіжний досвід, вважаємо, що прийнятною для України моделлю депутатського імунітету могла б стати модель, за якою народний депутат України може бути затриманий чи заарештований лише за згодою Верховної Ради України, окрім випадків, коли його затримано на місці скоєння злочину або ними вчинено злочин, за який передбачено кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі терміном не менш ніж три роки.

При цьому вважаємо, що внесення змін до Конституції України з цього питання має відбуватися лише за умови прийняття законів України «Про імпічмент» та «Про опозиційну діяльність».

 

Без коментарiв

Додати свiй коментар