МАЙДАН-3: ЧОГО НЕ ВИСТАЧАЄ ДЛЯ ПОЗАЧЕРГОВОЇ ЗМІНИ ВЛАДИ В УКРАЇНІ?

За роки незалежності в Україні відбулись Помаранчева Революція і Революція Гідності.

17 жовтня під Верховною Радою тривала політична акція протесту з трьома ключовими вимогами – ухвалення нового закону про вибори з переходом на пропорційну систему, скасування депутатської недоторканності та створення антикорупційного суду.

Акцію, яку розпочали опозиційні до влади партії та рухи, серед яких був і “Рух нових сил” Міхеіла Саакашвілі, продемонструвала, що триденний протест у центрі української столиці виявився, скоріше, заявкою на майбутнє. В рамках нашого дослідницького проекту ми вирішили розібратись, чому активістам не вдалось створити умови для ротації влади в Україні.

Акція 17 жовтня перетворилася на бенефіс Міхеіла Саакашвілі. За класифікацією М. Вебера, М. Саакашвілі можна віднести до харизматичного лідера. Саме харизма є однією із найсильніших сторін політика та одним із основних важелів впливу на публіку. Він показав свій героїзм та відважність, коли перетинав кордон; радикалізм – коли критикував дії політиків та коли оголосив, що готовий пікетувати українську владу – тобто все те, чого потребує значна частина українського суспільства, яка втомилася від неефективних дій влади. М. Саакашвілі вміло створив для себе образ «Іншого», що не належить до корумпованої політичної системи. Більше того – як «Інший», що готовий протистояти системі та відстоювати інтереси і вимоги українського народу.

Ще на початку своєї діяльності в Україні, як свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Rating Group Ukraine 19-30 листопада 2015 року, М. Саакашвілі вже встиг залучитися підтримкою значної частини українців. Це допомогло йому посісти 2 місце в загальному рейтингу українських політиків з результатом у 7% підтримки при антирейтингу в 31% та випередити П. Порошенка, який мав 5% підтримки при антирейтингу майже в 40% [9]. А вже сьогодні, за новими даними, Президенту України не довіряють 68,2% опитаних українців, Уряду – 73,1% [10]. Це свідчить про те, що в Саакашвілі та його прибічників є реальні шанси здобути підтримку значно більшої кількості протестувальників по всій Україні.

Протести під Верховною Радою були найбільшою політичною акцією після Революції Гідності, однак чому вони не набули масовості? Відповісти на це питання ми спробуємо, зрозумівши: чи узгоджувались вимоги «Великої політичної реформи» з нагальними потребами українців?

  1. Серед основних страхів українців у 2017 році, за даними загальнонаціонального опитування населення України ІС НАН України, превалюють економічні: зростання цін (77%), безробіття (61%), невиплати зарплат та пенсій (63%). Ще серед найбільш вагомих страхів – зростання злочинності (43%), напад зовнішнього ворога (38%) [1].
  2. Результати всеукраїнського опитування, проведеного з 9 червня по 7 липня 2017 року соціологічною групою GfK Ukraine (вибірка – 2400 респондентів) свідчать, що найбільш важливими проблемами, на думку українців, для країни є корупція серед державних чиновників (51% респондентів), воєнний конфлікт на Донбасі (50%), низький рівень промислового виробництва і безробіття (29% респондентів) [2].
  3. Всеукраїнське опитування громадської думки, що проводилося з 20 по 29 травня 2017 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) (вибірка – 2040 респондентів). Як свідчать результати дослідження, абсолютна більшість опитаних (72%) занепокоєна війною на Сході України. Також серед проблем, які найбільше непокоять українців – рівень життя (60%) та економічна ситуація (47%) [3].

 

Як бачимо, результати репрезентативних опитувань засвідчують, що загальнонаціональними топ-проблемами в Україні є: воєнний конфлікт на Донбасі, занепад економіки і низькі життєві стандарти населення, неуспіх влади у боротьбі з корупцією. Прагнення до наочного вирішення цих проблем, на нашу думку, змогло б стати підґрунтям для об’єднання українців з усіх куточків країни з метою ротації поточної влади в Україні.

Зупинимось на цих запитах більш докладно. Війна на Донбасі – це, безперечно, те, що вже протягом 3 років найбільше хвилює український народ. Більша половина населення України оцінює ситуацію в зоні АТО як напружену і вибухонебезпечну, і лише 4% вважає, що ситуація вже стабілізувалася [4]. При цьому, більшість українців (57%) вважають, що АТО на Донбасі повинна завершитися негайно і перед її проведенням слід надати перевагу пошуку компромісів і мирному врегулюванню, третина (34%) опитаних вважають, що АТО потрібно продовжувати [5]. Однак найбільше турбує те, що за увесь цей час питання миру і завершення війни так і залишилося невирішеним, більше того, виникає відчуття, що останнім часом воно просто ігнорується. Мінські домовленості, на які всі покладали великі надії, вже давно себе вичерпали.

Невирішена проблема війни на Донбасі загострює соціально-економічне становище українців, понижує їхні життєві стандарти. Оцінюючи економічне становище сімей, станом на 2017 рік, 31% опитаних відповіли, що ситуація дещо погіршилася, 34 % – що значно погіршилася, 26% переконані, що економічне становище їхніх родин не змінилося [6]. Майже половина населення України зазнає труднощів [7]. Підвищення рівня мінімальної заробітної плати та інших соціальних виплат практично не відчувається у зв’язку з постійним зростанням цін та тарифів на комунальні послуги. Інфляція, девальвація гривні, безробіття, збільшення тіньової економіки продовжують гальмувати економічний розвиток і як наслідок – понижують рівень життя населення. Проблемою корупції просякнуті усі сфери діяльності: медицина, освіта, політика. Це питання дещо знайшло відображення у вимогах протестувальників, однак створення антикорупційного суду – не найкраще, на нашу думку, рішення для його подачі. Адже поки в найвищих ешелонах влади є наочні приклади зрощення бізнесу і політики, створення антикорупційного суду для сучасної України – об’єктивна далека перспектива. Тому боротьбу з корупцією потрібно починати з найвищих ланок у державі наочними прикладами.

Соціологи та політологи висувають ще одне припущення, чому ініціатори політичної реформи не залучилися підтримкою широкого загалу українців – це відсутність довіри до політичних партій та лідерів. Як стверджує І. Бекешкіна, зараз немає такої політичної сили, яка б могла вивести людей на масовий протест. У 2013-2014 роках була альтернатива, мала місце сильна опозиція, якій люди суттєво довіряли. В грудні 2013 року Віталію Кличку довіряла майже половина населення, Арсенію Яценюку – 45 відсотків, Петру Порошенку – 43 відсотки. Зараз про такі відсотки політики можуть лише мріяти. Найбільша популярність у “Батьківщини” – 11-12 відсотків, у решти – по 6-7 відсотків [8]. В цьому контексті М. Саакашвілі є тією постаттю, яка має перспективу згуртувати навколо себе українців, зневірених у більшості сучасних політичних проектів.

На який аспект мітингувальникам ще необхідно звернути увагу? За термінологією А. Токвіля, – на «подію – поштовх», яка б змусила вийти мільйони українців на протест. Алексіс Токвіль писав, що революції відбуваються тоді, коли умови життя населення стають краще, відступає гніт та нагальні потреби виживання задовольняються. Однак для кожного такого руху необхідна певна подія, що запустить пусковий механізм. У 2013 році нею стала відмова Януковича від зближення з Європою, на що так чекали українці. Щоб акція стала масовою, «подію-поштовх» необхідно шукати у тих площинах, які нам відкрили соціологічні дослідження. На що, власне, ми і звертаємо увагу організаторів Великої політичної реформи в Україні.

Робота виконана студентками 4 курсу соціологічного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна Д. Лісовенко і К. Басаман в рамках проекту “Мисли як експерт” від ГО “ЕкспертиЗА Реформ”.

 

Без коментарiв

Додати свiй коментар