5 НОВЕЛ ПРОЕКТУ ЗАКОНУ ПРО ПРАВНИЧУ ОСВІТУ

Внесений до Парламенту наприкінці вересня законопроект «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» (№ 7147) викликав неабиякий ажіотаж.

Не залишились і ми осторонь від цього документу. Тож, пропонуємо розібратись, що ж може отримати правнича спільнота у разі ухвалення цього Закону?

 

Новела № 1:

Проект Закону визначає, яка професія належить до правничої, а також вводить поняття іншої «професійної діяльності у сфері права».

 

Так, стаття 21 законопроекту визначає, що правничими професіями в Україні є лише чотири: суддя; адвокат; прокурор; нотаріус.

У свою чергу, професійною діяльністю в сфері права, окрім діяльності правничих професій, є:

1) проходження державної служби чи служби в органах місцевого самоврядування на посадах керівників та заступників керівників юридичних служб органів державної влади та органів місцевого самоврядування із застосуванням стандартів професійної діяльності в сфері права;

2) проходження державної служби в Міністерстві юстиції України та його територіальних підрозділах, із застосуванням стандартів професійної діяльності в сфері права;

3) робота на посадах, пов’язаних з наданням безоплатної правничої допомоги в органах (установах), уповноважених законом на надання такої допомоги;

4) робота на посадах помічника судді, помічника адвоката, помічника прокурора, помічника нотаріуса;

5) науково-викладацька робота в правничій школі;

Крім того, пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту  визначає, що до набрання чинності положеннями Конституції України щодо здійснення представництва в суді виключно прокурорами та адвокатами професійною діяльністю в сфері права є:

1)  проходження державної служби та служби в органах місцевого самоврядування на посадах, пов’язаних із представництвом таких органів в суді;

2) робота в юридичних особах приватного права на посадах, пов’язаних із представництвом в суді таких юридичних осіб.

До цього жоден нормативний акт такого визначення не містив. З одного боку, не можна не відзначити позитив такого нововведення. По-перше, питання щодо підрахування юридичного стажу виникає часто. Тепер у ньому є певна визначеність. Крім того, завдяки такій диференціації видів «юридичних занять» можна буде більш детально диференціювати кваліфікаційні вимоги для доступу на деякі посади і таке інше.

З іншого боку, а як щодо правників, які, наприклад займаються громадською правозахисною діяльністю чи експертною аналітичною діяльністю у сфері права?

 

Новела № 2:

Запровадження єдиного державного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності «право».

 

Законопроект передбачає, що лише за умови успішного складання Єдиного державного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності “право” особа отримує диплом магістра державного зразка за спеціальністю “право”.

Безумовний позитивний бік цієї пропозиції – він дозволить за єдиними стандартами та критеріями визначити рівень отриманих студентами знань та відповідність випускників вишів високим вимогам до правничих професій. Але залишиться питання щодо чіткої нормативної регламентації процедури та прозорої організації самого процесу проведення цього іспиту, адже не хочеться, щоб цей іспит перетворився на фікцію (як екзамен для держслужбовців з української мови), або численні нормативні та організаційні лазівки надали б змогу заздалегідь визначити його результати (як, знову ж таки, з конкурсом для зайняття вакантних посад державних службовців).

 

Новела № 3:

Розгалуження системи органів у сфері правничої освіти.

 

Законопроект передбачає створення низки органів, наділених функціями у сфері здобуття правничої освіти – Галузева експертна рада Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, Державна правнича екзаменаційна комісія, Комісія з якості юридичної (правничої) освіти.

В останній час створювати чи пропонувати створювати нові органи із «закрученою» системою формування їх складу або призначення керівника – це модно. Звичайно, цьому є пояснення: в умовах, коли навіть чинне антикорупційне законодавство не здатне убезпечити від корупційних ризиків, ситуацію намагаються врятувати за допомогою засад колегіальності, незалежності членів створюваного органу один від одного та непідзвітності один одному органів, уповноважених делегувати своїх кандидатів до його складу. Але тут є й інша сторона медалі – це знову ж таки роздування бюрократичного апарату та, які не які, а витрати бюджетних коштів. А цього все ж таки хотілося б уникнути. Чи не доцільно було б покласти хоча б частину окреслених у законопроекті функцій на Національну академію правових наук України?

 

Новела № 4:

Чинність дипломів про вищу освіту.

 

Найбільший резонанс та дискусійність викликало в суспільстві положення пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту щодо збереження сили юридичних дипломів для осіб, які займаються діяльністю, що не належить до чотирьох основних правничих професій. Наразі передбачається, що особи, які на момент набрання чинності цим Законом займаються діяльністю, яка належить до іншої професійної діяльності у сфері права, вважаються такими, що мають вищу (правничу) юридичну освіту протягом п’яти років з дня набрання чинності цим Законом.

Що буде з їх дипломами після цього періоду – наразі незрозуміло. Скоріш за все, вони повинні будуть скласти передбачений законом єдиний державний кваліфікаційний іспит. Крім того, знову ж таки, цим приписом не охоплено всіх фахівців у галузі права, які здійснюють діяльність іншу, ніж передбачено у означеному пункті. Тому як бути з усіма іншими дипломами – незрозуміло ще більше.

Чи справедливе та чи правове таке положення? Один з принципів юриспруденції – Закон зворотної сили не має. А насправді законодавці можуть спробувати змусити тих, хто вже здобув юридичну освіту та має відповідні підтверджувальні документи, підтверджувати свої знання ще раз. Окрім того, що законність цього припису сумнівна, це ще можна розцінити як зухвале знецінення усіх фахівців, які зараз працюють у юридичній галузі.

 

Новела № 5:

Навчання лише за денною формою.

 

Законопроект визначає, що правничі школи здійснюють підготовку правника в межах денної форми навчання. Правничі школи можуть надавати освітні послуги з підготовки правника в межах комбінованої форми навчання лише для осіб, які вже здобули вищу освіту за іншими спеціальностями.

Таке «особливе» ставлення до юридичної освіти видається трошки дивним.

А якщо людина здатна оволодіти необхідними знаннями самотужки та зможе довести це на іспитах?

 

Це лише деякі нововведення, які пропонуються у проекті закону № 7147.

 

Як зазначено у пояснювальній записці до нього, його метою є розвиток правничої освіти, спрямований на підготовку правника відповідно до його фундаментальної ролі – утверджувати верховенство права через захист прав і свобод людини.

Проголошуючи таку високу мету на папері, законопроект не містить жодного справді дієвого та новаторського механізму її досягнення. У ньому можна легко відзначити моменти, які фактично регулюють «форму» та «кількість» (Так, буде нова форма випускного контролю; Так, будуть перевірки вишів; Так, встановили чітку кількість годин та кредитів для різних дисциплін), але жодним чином – «якість» (за допомогою його норм неможливо врегулювати якість тих знань, які надаватимуться студентам). Але фаховість правника вимірюється лише його знаннями, а не посадою, яку він обіймає.

Якщо проаналізувати системно усі норми законопроекту та спробувати віднайти їхню «суть» – він спрямований на зменшення кількості правників у державі, але його нонсенсом є те, що з його допомогою хочуть звузити вже існуюче коло правників та «винести» певну кількість людей за його межі.

Якщо ж серйозно займатись питанням зменшення кількості правників правовими методами у перспективі – для цього можна запропонувати, зокрема:

зменшити кількість державного замовлення для правничої спеціальності;

обмежити кількість ВНЗ, які здійснюють підготовку правників, шляхом встановлення більш високих вимог для отримання вищими навчальними закладами ліцензії для підготовки правників;

встановити більш високі вимоги до результатів ЗНО для осіб, які бажають вступати на “право”;встановити додаткові випробування для вступу на юридичні спеціальності;

встановити більш високі вимоги для можливості заняття тієї чи іншої посади чи професії у галузі юриспруденції;

встановити вимоги щодо обов’язкового підтвердження майбутнього працевлаштування.

А «різати» та «косити» існуючих фахівців у галузі юриспруденції шляхом встановлення терміну дії вже отриманих ними дипломів – це не метод правової демократичної держави.

Тож, можливість досягнення задекларованої мети законопроекту № 7147 дуже сумнівна.

Законопроект складається з норм, які можуть бути органічно втілені в різних актах чинного законодавства, а також шляхом здійснення відповідних організаційних заходів. Потреби в окремому акті ми не вбачаємо.

Без коментарiв

Додати свiй коментар