7 ТЕЗ ПРО 7-МУ СТАТТЮ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ОСВІТУ»

25 вересня 2017 року Президент України підписав Закон України «Про освіту».

Із засудженням нового українського закону виступив парламент Румунії, а Угорщина закликала ООН провести розслідування щодо ухваленого Україною закону про освіту, аргументуючи це тим, що він порушує право на використання мови національними меншинами.

Чи мають закиди міжнародних дипломатів раціональне зерно? Або вони є результатом поверхового аналізу змісту 7-ї статті Закону України «Про освіту»? Спробуємо проаналізувати деталі:

1. Критичні зауваження зарубіжних дипломатів пов’язані з новою редакцією статті 7-ї закону, відповідно до якої мовою освітнього процесу в закладах освіти України визначено державну мову – тобто українську. Чи має Україна виправдовуватися за те, що лише на 27-му році незалежності (!) держава гарантуватиме кожному громадянинові України право на здобуття освіти на всіх рівнях державною мовою в державних і комунальних освітніх закладах? Питання риторичне.

2. Відповідно до статті 7-ї закону держава ГАРАНТУЄ право навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти МОВОЮ ВІДПОВІДНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ. Для цього передбачається створення окремих класів (груп) із навчанням мовою відповідної національної меншини поряд із державною мовою. Для корінних народів України такі умови поширюються як на дошкільну, так і на всі ланки загальної середньої освіти.

3. Окрім того, представникам національних меншин і корінних народів ГАРАНТУЄТЬСЯ право на вивчення відповідної мови в комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства. Таким чином, держава гарантує право на формування мовного середовища національним меншинам і корінним народам України, забезпечуючи спадкоємність вивчення мов і захищаючи національні меншини й корінні народи від культурної асиміляції.

4. Фактично держава йде назустріч представникам національних меншин, запровадивши обов’язковою мовою навчання державну мову на всіх щаблях загальної середньої освіти (окрім початкової). Таким чином, представники національних меншин матимуть рівні з усіма громадянами України можливості для перспектив вступу в українські виші й подальшого виходу на ринок праці в Україні. Ця теза набуває додаткової актуальності, зважаючи на стабільно низький рейтинг випускників шкіл Закарпатської області за результатами ЗНО з української мови і літератури (детальніше за посиланням).

5. Закон є толерантним і щодо мови вищої освіти: за бажанням здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти заклади освіти створюють можливості для вивчення мови корінного народу, національної меншини України як окремої дисципліни. Фактично у ВНЗ України держава гарантує право представникам національних меншин і корінних народів вивчати свої мови.

6. Одним із принципів державної політики у сфері освіти визначено інтеграцію з ринком праці. Логічним є те, що кожне місце у виші, зокрема за державним замовленням, підкріплене можливістю подальшого працевлаштування в межах держави. Вступаючи до вишу, кожен повинен розуміти: державна мова, а отже, й мова праці в Україні українська, і якщо людина збирається тут жити й працювати, то мусить знати державну мову. Витрата державних коштів на вивчення мов національних меншин у вищих навчальних закладах – додаткове навантаження на державний бюджет. Наразі такі практики можуть забезпечувати культурні осередки відповідних національних меншин.

7. А от від чого не захищає закон, так це від можливості здійснення самостійної мовної політики приватними освітніми суб’єктами. Стаття 7-ма не регламентує мову навчання в приватних навчальних закладах, що за умови російськомовних практик, поширених серед населення Сходу і Півдня України, не убезпечує від створення «русских гимназий» чи інших приватних навчальних установ, які можуть фінансуватися за рахунок країни-агресора.

З огляду на вищевикладене, навряд чи статтю 7-му Закону України «Про освіту» можна назвати такою, що порушує право на використання мов національних меншин у процесі здобуття їх представниками освіти в Україні.

Обрана державна політика спрямована на те, щоб, з одного боку, зберегти культурне багатство й різноманіття, а з другого – забезпечити мовну адаптацію в суспільстві представників національних меншин і корінних народів України, які є її громадянами і обовʼязком яких є знати державну мову.

Завдяки можливості здійснення навчання українською мовою майже на всіх ланках загальної середньої і вищої освіти в України держава гарантує всім громадянам рівні права й можливості для саморозвитку й самореалізації.

У той же час «мовна стаття» не убезпечує від перспектив подальшого зросійщення системи освіти в певних регіонах України.

No Comments

Post a Comment