МИСЛИ ЯК ЕКСПЕРТ: МІЖ НОМІНАЛЬНІСТЮ І РЕАЛЬНІСТЮ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ НА ХАРКІВЩИНІ

 

Підготували: Булига Валерія, Матюшенко Кристина, Машир Тетяна, Романенко Поліна

Часто статистику сприймають як дуже неінтригуючу науку, з її сухими та безособовими цифрами, що не несуть ніякої емоційної забарвленості. Але ця «захоплююча арифметика» насправді є особливим видом соціальної реальності.

Для даної роботи в якості теоретичної основи ми використовуємо структуралістський конструктивізм П. Бурдьє, а саме теорію поля. За Бурдьє, у нашому випадку, соціальним полем є органи державної влади. Нас цікавлять об’єктивні зв’язки між різними позиціями, інтересами задіяних в них людей, їх конкуренція або співробітництво один з одним для оволодіння специфічними вигодами поля.

Вельми показовими є дії деяких українських політиків, активність і проекти яких були раціонально обґрунтовані, але не враховували ані фактор реальних можливостей поля, ані габітус українців. Звідси ті казуси, з якими стикаються і політичні керівники, і ними керовані.

Також теоретичною основою роботи може стати «Теорія дзеркального Я» Ч. Кулі. Можна сказати, влада – це  «Я», що має стільки «соціальних я», скільки існує груп, про думку яких воно піклується. Владні структури позиціонують себе так, як думають, що суспільство хотіло б іх такими бачити. Така самопрезентація не завжди співпадає з реальністю, саме тому має сенс говорити про номінальній та реальний дискурси.

«Дзеркальне Я» – це суспільство, що є вигаданим відображенням. В Цьому відображенні можна бачити реакцію соціуму на владні (у нашому випадку) вчинки. Якщо образ, що бачить влада – позитивний, то концепція номінального дискурсу отримує підкріплення, якщо ні, то поведінка і тактика змінюються, але за 25 років Незалежності, концепція тільки підтримувалась та тісно укорінилась у владних колах.

В якості емпіричної бази аналізу для пошуку дискурсів номінального і реального ми звернули увагу на аналіз показників соціально-економічного розвитку Харківської області. Саме через них, на нашу думку, влада і створює подвійний дискурс, оскільки не висвітлює ситуацію щодо соціально-економічного розвитку у комплексі усіх показників.

Згідно з даними «Моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів за 2016 рік» Харківщина займає лідерські позиції за 5 напрямками: «Фінансова самодостатність», «Розвиток малого та середнього підприємництва», «Поновлювана енергетика та енергоефективність», «Раціональне природовикористання та якість навколишнього середовища», «Доступність та якість послуг в галузі освіти» [1].

Проаналізувавши дані всього моніторингу, ми виокремили й ті індикатори, без урахування яких оцінювати соціально-економічний розвиток регіону не є коректним.

Перший індикатор, на який ми пропонуємо звернути увагу – «Ефективність ринку праці». Незважаючи на те, що в дискурсі ЗМІ постійно присутні новини про лідерські позиції Харківщини, ніде не вказані такі показники, як «Продуктивність праці» у порівнянні з іншими регіонами. Так, Харківська область наразі займає 20 щабель у Моніторингу, а за показником «Співвідношення кількості прийнятих працівників до вибутих» – 15 місце [2].

Вельми цікавими є і дані щодо кореляції розподілу інвестиційної складової і бюджетного дефіциту за видатками на виплату заробітної плати, зокрема, відсутність такої кореляції. Приміром, розмір капітальних інвестицій станом за період січень-червень 2011 р. у Харківській області дорівнював 3980,5 млн. грн., в той час, як заборгованість по заробітних платах за той же період була 148,2 млн. грн. На момент поточного року розмір інвестицій збільшився до 5224,9 млн. грн., а борг з виплати заробітної плати збільшився та дорівнює – 199,2 млн. грн. [3]. Таким чином, цікавою для аналізу є природа інвестицій, бо, як бачимо, їхній розмір ніяк не поліпшує ситуацію в реальному секторі економіки. До речі, в тому ж моніторингу 21 місце посіла Харківська область за рівнем боргу по виплаті заробітної платні.

Економічна ефективність Харківської області має свої вади та слабкості і за показником індексу промислової продукції, який відповідно до попереднього року дорівнює -11,8 (для порівняння в Житомирській області показник  +10, в Києві -5,4) [4].

Наступна  позиція, на яку ми звертаємо увагу в роботі – це дискурс номінальний щодо лідерських позицій Харківської області у галузі сільськогосподарської промисловості. Дискурс реальний свідчить, що з аграрним сектором на Харківщині все не так сонячно.

Наприклад, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на 100 га у Харківській області дорівнює 664,4 тис. грн., у той час, як у Івано-Франківській області – 1,124 млн. грн., що майже удвічі більше. Приміром, у сусідній Полтавській області цей показник дорівнює 889,5 тис. грн., хоча Харківська область є більшою і за площею, і кількістю населення, задіяного в цьому секторі. Частково, це пов`язано із тим, що в нашому регіоні велика кількість маленьких фермерських господарств, для яких відсутні кредитні ресурси для розвитку. Як зазначають експерти, фермерські господарства потребують довгострокових кредитів для посилення матеріально-технологічної бази. Через застарілі технології ведення сільського господарства Харківська область несе великі втрати, тому ми спостерігаємо таку картину [6]. З іншого боку, такі показники – свідчення неефективного використання аргопотенціалу нашого регіону.

Таким чином, навіть стислий огляд ключових показників соціально-економічного розвитку Харківської області засвідчив наявність двох дискурсів – номінального «стаханівського» дискурсу медійної презентації і реального, що свідчить про певні проблеми і несистемність аналізу передових показників соціально-економічних реформ на Харківщині.

Без коментарiв

Додати свiй коментар