ДО ПИТАННЯ ВІДНОВЛЕННЯ ДОВІРИ ДО СУДОВОЇ ВЛАДИ. «ОКРЕМА ДУМКА»

Знайомі всім юристам положення частини другої статті 6, статті 8 та частини другої статті 19 Конституції України закріплюють основоположні правові засади функціонування нашого суспільства у сфері державного управління.

І це не лише задекларовані фрази з Основного Закону України, а принципи, які стрижнем проходять крізь всю чинну нормативну базу.

Не є виключенням і сфера судоустрою та відправлення правосуддя. Навіть можна сказати, що у цій сфері зазначені вище принципи повинні бути дотримані особливо прискіпливо та жорстко, адже саме за допомогою правосуддя повинні відновлюватися порушені, оспорювані та невизнані права, законні інтереси громадян та встановлюватися справедливість.

Звичайно, на цьому тлі недооцінити важливість питань професійності, компетентності, доброчесності та морально-ділових якостей суддів як тих суб’єктів, що уповноважені законом здійснювати правосуддя та виносити обов’язкові для виконання рішення іменем України, неможливо.

Національне законодавство встановлює досить високі стандарти щодо системи судочинства, відправлення правосуддя та жорсткі вимоги щодо бездоганної репутації осіб, гідних носити почесне звання судді.

Принципи професійності суддів та підкорення їх лише закону закладені у статтях 127, 129 Конституції України (як діючої на цей час редакції, так і тієї, що набере чинності 30 вересня) та втілюються у статтях 1, 18, 52, 55 ще Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 року, що також діятиме до 30 вересня, та відповідно 1, 18, 52, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2016 року.

В якості одного зі способів захисту від недоброчесної поведінки суддів закон передбачає складення особою, вперше призначеною на посаду судді, присяги такого змісту: «…вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя» (статті 56 (відповідно 57) Закону України «По судоустрій і статус суддів»).

Як загальновизнана аксіома презюмується, що особа, яка призначена суддею, має високі моральні якості та бездоганну репутацію, є справедливою, неупередженою та непримиримо ставиться до корупції та хабарництва.

Судді вимушені працювати в умовах шаленого навантаження.

Так, упродовж 2015 р. згідно з даними ДСА (http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/169EB9789B839EF9C2257B4B002E5ABD ) до судів на розгляд справ і матеріалів усього надійшло:

до місцевих загальних судів – 2 млн 711 тис.;

до апеляційних загальних судів – 298,8 тис.;

до апеляційних адміністративних судів – 91,6 тис.;

до місцевих господарських судів – 229,6 тис. звернень суб’єктів господарювання для вирішення господарських спорів, у тому числі заяв у справах позовного провадження та про банкрутство – 88,8 тис.;

до апеляційних господарських судів – 60,5 тис., у тому числі апеляційних скарг – 36,5 тис.;

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) – 75,9 тис. касаційних скарг, справ, заяв і клопотань (у тому числі справ і матеріалів: цивільного судочинства – 61,4 тис.; кримінального судочинства – 14,5 тис.);

до Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) – 57,3 тис. справ і матеріалів по першій інстанції, в апеляційному та касаційному порядках, у тому числі касаційних скарг – 54,8 тис.;

до Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) – майже 18 тис. касаційних скарг, справ і матеріалів, у тому числі касаційних скарг – 17,7 тис.;

до Верховного Суду України (далі – ВСУ) – 11,8 тис. заяв, справ і матеріалів.

Проте, не дивлячись на такий значний попит у судовому захисті своїх прав, в нашому суспільстві останнім часом все більше з’являється заяв стосовно того, що вказані вище принципи верховенства права та дотримання законності органами влади найчастіше і найбільше порушуються саме суддями.

Справді – не звинуватити зараз суддівський корпус у хабарництві, заангажованості, непорядності, непрофесійності – це просто не бути в тренді. Звинувачення суддів лунають, крім того що від пересічних громадян, так і від вищих посадових осіб держави – наприклад, Міністра юстиції.

Дуже популярна зараз позиція – якщо ти суддя, то ти хабарник і корупціонер, а всі рішення виносиш не по праву, а за гроші.

Та хіба можна стверджувати, що абсолютно всі особи, що пройшли всі кваліфікаційні випробування для зайняття посади судді та склали присягу, є хабарниками та злочинцями? Чи не здається така думка, щонайменше, нелогічною, а взагалі – значно перебільшеною?

Питання, чи справді це так, є риторичним. Звичайно, що ні. З таким же успіхом можна звинуватити у подібних «порушеннях» будь-кого лише тільки з огляду на його місце роботи. Таким чином можна звинуватити у системній корупції, наприклад, керівників місцевих державних адміністрацій, працівників органів прокуратури чи інших правоохоронних органів тощо.

При чому всі настільки захоплюються самим процесом надання оцінки як діяльності, так і взагалі самим суддям, що навіть не замислюються над юридичною природою таких висловлювань та їх можливими юридичними наслідками.

Так, стаття 3 Конституції України до найвищих соціальних цінностей відносить, зокрема, честь і гідність людини. Стаття 68 Конституції зобов’язує кожного не посягати на честь та гідність інших людей.

Чинне законодавство встановлює гарантії честі і гідності фізичної особи та правові норми для їх захисту шляхом звернення її до суду (статті 23, 201, 297 Цивільного кодексу України). Факти гучних заяв на кшталт «всі судді – хабарники» та інших звинувачень суддів підпадають під дію зазначених норм Цивільного кодексу України та сміливо можуть бути приводом масового звернення суддів з позовами до вищих посадових осіб нашої держави за захистом своєї честі, гідності та ділової репутації.

Та чи є перспективи у запровадженні такої практики і чи зможе подання позовів з цього приводу реально вплинути на ситуацію та змінити ставлення до суддівського корпусу?

Принагідно також зауважити, що подібні висловлювання, окрім зазначеного вище, не укладаються в одну площину з принципами регулювання суспільного устрою у правовій державі, статус якої Україна закріпила за собою у статті 1 Основного Закону.

Неодмінними ознаками правової держави є розвинене громадянське суспільство, яке має високий рівень правової культури та правової освіченості, поваги до встановленого правового порядку.

До того ж наша держава сміливо може похвалитися достатньо прогресивними юридичною освітою та юридичною наукою, сильними школами права, видатними представниками правничої професії як наукового, так і практичного спрямування.

Тому у такій державі не може спокійно сприйматися думка, яка навмисно та систематично нав’язується, – що представник правничої професії, а особливо суддя, є людиною низьких моральних якостей та постійно порушує норми чинного законодавства.

В іншому випадку Україна не може вважатися ані правовою державою, ані колискою юридичних знань європейського рівня із значною кількістю вишів юридичного спрямування, відомими науковими установами, видатною професурою та добре знаними юристами-практиками, адвокатами.

Адже це фактично породить тотальну неповагу до права та закону у пересічних громадян, спричинить розчарування у значимості законності та правопорядку, оманливо викличе відчуття правової незахищеності та беззаконня.

Крім того, подібні висловлювання вносять сильний дисонанс у правову свідомість населення.

Так, усім, хто вирішив пов’язати своє життя з правничою професію, з перших днів навчання у правничих вишах прищеплюють почуття глибокої поваги до права, моралі та закону, виховують у них сприйняття верховенства, непохитності та непорушності права як системи встановлених та визнаних у суспільстві правил поведінки та почесності правничої професії.

Думаємо, багато хто з правників підтримає думку, що дуже прикро чути безпідставні та неаргументовані звинувачення на адресу колег.

Звичайно, привертають увагу конкретні факти корупції у суддівському середовищі, про які з’являються відомості у засобах масової інформації. Більш того, вони повинні бути як повідомлені компетентним органам для їх подальшого процесуального розслідування та доведення у встановленому законодавством порядку (в порядку провадження справ про адміністративні правопорушення, розслідування кримінальних злочинів), так і винесені до відома суспільного загалу, адже ЗМІ – це так звана «четверта гілка влади».

Але коли такі звинувачення набувають масового характеру, в їх обґрунтованості все більше сумніваєшся, та починаєш ставитися до них все більш скептично.

Так, у 2015 році близько 7 тисяч суддів розглянули 3,4 мільйони справ. І, зауважте, із 2,6 мільйонів рішень, постановлених місцевими судами, змінено або скасовано 92.393, або лише 3,5% (статистичні дані взято з http://www.pravda.com.ua/rus/columns/2016/07/28/7116208/ ).

Тож, такий незначний відсоток змінених або скасованих судових рішень свідчить, що переважаюча більшість рішень – близько 96,5% – були винесені у відповідності із законом.

Можна зрозуміти почуття тих осіб, які на собі зазнали несправедливого та неправосудного рішення судді, винесеного за хабар. Проте, багато з тих, хто так легко звинувачує суддів у хабарництві, сам ніколи до суду не звертався та у подібній ситуації не опинявся. То які ж підстави у такої особи для подібних висловів?

БЕЗЗАПЕРЕЧНО судді мають нести відповідальність за винесення неправосудних рішень, вчинення корупційних діянь, порушення присяги та інші неправомірні вчинки. Проте, це повинно відбуватись у суворому дотриманні приписів чинного законодавства, та їх вина повинна бути встановлена відповідними судовими рішеннями. Жодне висловлювання, доки воно не було належним чином обґрунтоване, а його підстави не були доведені та зафіксовані відповідними офіційними документами, не може стати приводом для суспільного звинувачення та завчасного засудження. Адже це один із основних принципів правової держави.

Тож, невже необґрунтовані звинувачення та висловлювання у нашому суспільстві вже є нормою?

Без коментарiв

Додати свiй коментар