ЧИ БУДУТЬ КОРИСНИМИ ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ, ЩО ЗАПРОВАДИЛИ “МОНОПОЛІЮ АДВОКАТУРИ”?

Вже менш ніж за два місяці (а саме 30 вересня поточного року) набудуть чинності зміни до Конституції України, прийняті Верховною Радою України 2 червня поточного року. Враховуючи, що вказані зміни спрямовані на реалізацію в Україні судової реформи, дехто помилково вважає, що вони торкнулися лише професійних суддів або тих, хто сподівається стати суддею.

Проте, насправді зміни до Основного закону стосуються практично усієї юридичної спільноти України і, перш за все, тих правників, до професійної діяльності яких наразі належать функції із представництва інтересів у судах.

Справа у тому, що прийнятими до Основного закону змінами, окрім організаційно-правових засад діяльності судової влади, суттєво змінені й засади діяльності адвокатури, зокрема, запроваджена так звана «монополія адвокатури» на представництво в суді інтересів будь-якої особи, у тому числі усіх без виключення юридичних осіб!

Так, відповідно до прийнятих змін Конституцію України доповнено новою статтею 131-2, що визначає оновлений статус інституту адвокатури. Частиною четвертою цієї статті закріплено, що ВИКЛЮЧНО АДВОКАТ ЗДІЙСНЮЄ ПРЕДСТАВНИЦТВО ІНШОЇ ОСОБИ В СУДІ, а також захист від кримінального обвинувачення.

Одночасно вказаною статтею передбачено, що Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді, однак це може стосуватися лише трудових спорів, спорів щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Ще однією новелою Основного закону на користь адвокатів є повне виключення представництва в суді інтересів громадянина із функцій органів прокуратури (до цього часу органи прокуратури за наявністю певних обставин здійснювали в суді представництво найбільш вразливих категорій населення, таких як неповнолітні, недієздатні або обмежено дієздатні особи).

Наведене дозволяє зробити висновок про те, що відтепер захищати в судах інтереси не тільки більшості громадян, а й практично усіх юридичних осіб (як приватного, так і публічного права), матимуть змогу лише ті представники юридичної професії, які володіють свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.

У разі ж, коли йтиметься про захист інтересів держави, її представниками у судах у виключних випадках також зможуть бути працівники прокуратури.

Проте, зміни щодо статусу адвокатури на цьому не закінчуються. Так, у двох статтях Конституції України, що визначають право особи на захист від кримінального обвинувачення та безоплатну правову допомогу (ст.ст. 29 та 59), словосполучення «правова допомога» замінено відповідно на «правнича допомога» та «професійна правнича допомога».

А відповідно до частини першої статті 131-2 Основного закону України ДЛЯ НАДАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВНИЧОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ ДІЄ АДВОКАТУРА.

Ось такі, «може й не досить не суттєві», на погляд пересічного громадянина, зміни, насправді є доленосними для декількох поколінь юристів (правознавців) усієї країни. Проте, на жаль, вказані зміни принесуть покращення далеко не всім представникам юридичної професії.

Напевно, немає сенсу казати про те, наскільки процитованими вище  нормами Конституції не тільки підвищено статус і престиж звання «адвокат», а й створені найсприятливіші умови для суттєвого розширення у майбутньому клієнтської бази адвокатів та відповідно збільшення їх доходів.

Одночасно цими ж нормами Основного закону фактично нівельована справжня цінність праці інших представників юридичної спільноти, значна частина яких на цей час не менш професійно та успішно забезпечує представництво інтересів інших осіб у судах, а також надає інші послуги
у сфері права.

Мова йде, перш за все, про таких представників юридичної професії як працівники юридичних служб (або, інакше кажучи, – юрисконсульти) органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

Не являючись (у більшості випадків) адвокатами, працівники юридичних служб у рамках виконання функцій із правового забезпечення основної діяльності роботодавців (здійснення так званої «правової роботи») доволі успішно забезпечують безпосереднє представництво їх інтересів у судах. У значних за кількістю підрозділів та працівників органах державної влади або підприємствах навіть працюють цілі департаменти або управління судової роботи тощо.

Відтепер для забезпечення юридичного супроводу спору підприємства, що вирішується у суді, роботодавцю не достатньо буде мати штатного юриста, навіть якщо за своїми діловими та професійними якостями він його цілком влаштовує. Для представництва інтересів підприємства у суді у найближчому майбутньому має бути залучений саме адвокат, що, звісно, викличе додаткові, іноді зовсім невиправдані, видатки.

Слід зазначити, що оновлений Основний закон не містить жодних виключень для представництва в судах ані державних та комунальних підприємств, ані неприбуткових організацій (на кшталт громадських об’єднань, політичних партій, профспілок, благодійних організацій тощо).

Таким чином, наймати адвокатів для захисту своїх інтересів у суді доведеться усім без виключення юридичним особам як приватного, так і публічного права.

Враховуючи, що органи прокурати здійснюватимуть представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках, кожного року державі доведеться витрачати чималі бюджетні кошти на закупівлю в адвокатів, окрім «послуг з надання професійної правничої допомоги», ще й «послуг з представництва інтересів у судах».

Чи то для уникнення повного колапсу, чи то для певної економії бюджетних коштів Перехідні положення Конституції України доповнено нормами, відповідно до яких обов’язковість здійснення представництва у судах виключно прокурорами та адвокатами набере чинності поступово.

Так, з 01 січня 2017 року участь прокурорів або адвокатів є обов’язковою для представництва інтересів у Верховному Суді та судах касаційної інстанції; з 01 січня 2018 року – у судах апеляційної інстанції,
а з 01 січня 2019 року – у судах першої інстанції.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами та адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року.

Щодо судових проваджень, які були розпочаті до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», діятиме норма, відповідно до якої представництво в суді
у таких провадженнях здійснюватиметься за старими правилами до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Хоча вказані зміни й набуватимуть обов’язкового характеру поступово, у тих правників, чия професійна діяльність здебільшого пов’язана із представництвом інтересів в судах, часу для професійної перекваліфікації залишається замало. А про те, що отримати адвокатське свідоцтво сьогодні не так вже і просто, та ще й доволі дорого, казати, звісно, не треба …

Залишається лише сподіватися, що суттєве підвищення якості представництва та захисту інтересів у суді як мета, задля якої (згідно із пояснювальною запискою до законопроекту) до Конституції України внесені вказані вище зміни, дійсно колись відбудеться.

Та чи не призведе насправді «адвокатська монополія» до обмеження доступу до правосуддя, залишається питанням для дискусій.

Вирішуючи, надуману проблему низької якості представництва інтересів у судах, держава створила цілу низку нових, не менш важливих, проблем та ризиків.

По-перше: безсистемні, створені «нашвидкуруч» реформи у правозахисній сфері (реформування поліції, прокуратури, судів, ліквідація територіальних органів юстиції, скасування вимоги щодо обов’язковості юридичної освіти для державних реєстраторів) на сьогодні вже створили реальну соціальну проблему, ім’я якої – «безробіття». За останній рік без роботи вже залишились кілька тисяч юристів, на професійну підготовку яких державою були витрачені чималі кошти. Що далі?

Ті, хто не зможе отримати свідоцтво адвоката – виявиться наступним у черзі на скорочення?

А тим часом держава, яка протягом кількох десятиріч витрачала значні кошти для підготовки спеціалістів у сфері права, буде вимушена витрачати бюджетні кошти на закупівлю послуг адвокатів із представництва інтересів у судах?

По-друге: насправді під загрозою опинилося право будь-якої особи незалежно від її майнового або соціального стану на безоплатне отримання у будь-якому органі державної влади та органі місцевого самоврядування правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань (іншими словами – на отримання безоплатної первинної правової допомоги). Адже відповідно до чинного на сьогодні Закону України «Про безоплатну правову допомогу» саме такі послуги у межах власної компетенції зобов’язані безоплатно надавати усі без виключення органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

За оновленою редакцією 59-ї статті Конституції України відтепер держава має забезпечити функціонування вже не «безоплатної правової», а «безоплатної професійної правничої допомоги». Тому у найкоротші терміни докорінних змін потребуватиме уся система надання безоплатної правової допомоги, яка ще не встигла запрацювати «на повну».

Зазначене є відвертою демонстрацією непослідовності та безсистемності реформ Мін’юсту, який лише цього року забезпечив утворення більш ніж 400 Бюро ПРАВОВОЇ допомоги, які нарешті мають запрацювати з 01 вересня поточного року.

Та вже з 30 вересня цього року система знову потребуватиме переформатування у зв’язку із її невідповідністю Конституції. Навряд чи ця проблема може бути вирішена простим «перейменуванням».

По-третє: із запровадженням у Конституції термінів «професійна правнича допомога», «правнича професія» чисельні нормативно-правові акти та класифікатори, щонайменш, потребуватимуть змін.

Відсутність визначень вказаних термінів у чинному на сьогодні законодавстві може викликати негаразди вже найближчим часом (наприклад, під час формування Вищої ради правосуддя, член якої відповідно до оновленої 131 статті Основного закону має належати до «правничої професії»). Тому не було б зайвим надати визначення новим термінам саме на законодавчому рівні!

Не зрозумілою є й подальша «доля» доволі звичних й активно вживаних термінів «правова допомога», «правова робота», які на сьогодні, поміж іншого, складають основу як Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», так і Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації. Вказані акти законодавства, безперечно, потребуватимуть змін.

І на останок слід зазначити, що цього разу законодавці зіграли доволі «злий жарт» із студентами та випускниками юридичних ВУЗів.

Відтепер «молоді спеціалісти-правники» фактично обмежені у можливості якнайшвидше отримати безпосередній досвід «представництва інтересів інших осіб у суді» та відповідно «підзаробити». Адже для отримання адвокатського свідоцтва необхідно мати стаж роботи в галузі права не менше двох років. Внаслідок запроваджених змін попит роботодавців на послуги юристів «без досвіду роботи» значно знизиться.

Чого насправді очікувати від таких змін до Конституції –  підвищення якості представництва інтересів у суді або навпаки обмеження доступу осіб до правосуддя? – покаже час.

Без коментарiв

Додати свiй коментар