«ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ» В УКРАЇНІ ПРОВАЛЕНО?

14 липня 2016 року Конституційний Суд України знову так і не поставив «крапку» у питанні неконституційності Закону України «Про очищення влади»: здійснивши в черговий раз розгляд цієї справи на закритій частині пленарного засідання, він вирішив продовжити його на одному з наступних пленарних засідань (http://www.ccu.gov.ua/novyna/14-lypnya-2016-r-zasidannya-konstytuciynogo-sudu-ukrayiny-ta-kolegiyi-suddiv ), яке, до речі, вже буде 10-тим за рахунком!!!
Процедуру люстрації в Україні було запроваджено ще у 2014 році після Революції Гідності для досягнення надважливої мети – відновлення довіри до влади та створення умов для побудови нової системи органів влади у відповідності до європейських стандартів.
З цього часу минуло майже 2 роки, і можна сміливо сказати, що проведення очищення влади в нашій державі все ще на часі, а дійсне досягнення мети люстрації – під питанням.
Свідченням цього є спроби народних обранців включити майже в останні пленарні дні четвертої сесії VIII скликання Верховної Ради України (14 та 16 червня) до її порядку денного для розгляду проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань очищення влади (реєстр. № 2695, вперше внесений до Ради 21 квітня 2015 року, повторно – 18 березня цього року).
Положення цього Законопроекту були лише частково розглянуті Венеціанською Комісією в Остаточному висновку щодо Закону України «Про очищення влади», схваленому Венеціанською Комісією на її 103-му пленарному засіданні (м. Венеція, 19–20 червня 2015 року), проте в редакції від 18 березня 2016 року до Венеціанської Комісії для проведення його детального аналізу проект окремо не направлявся.
І це не дивно, адже Законопроект 2695 містить низку концептуальних та одночасно дуже спірних положень, які вносять істотні зміни до діючого на сьогодні механізму люстрації.
Зокрема, значно розширено коло посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації): його доповнено посадами суддів Конституційного Суду України, кандидатами у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, районні у містах, сільські, селищні ради, на пост Президента України, на посади сільських, селищних, міських голів, посадами керівників товариств, управління корпоративними правами щодо яких передано Державному концерну «Укроборонпром», товариств, що належать до сфери управління суб’єкта надання адміністративних послуг, керівників вищих навчальних закладів, а також посадових та службових осіб апаратів та секретаріатів державних органах, органах місцевого самоврядування.
Крім того, передбачено, що під люстрацію мають підпадати не тільки особи, які були призначені на всі посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади, а й ті, що працювали за контрактом або лише виконували обов’язки за такими посадами.
У резолюції ПАРЄ 1096 (1996) «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» (так звані Керівні принципи люстрації) та у обох висновках Венеціанської комісії до Закону України «Про очищення влади» зазначено, що люстрація не повинна застосовуватися ні до виборних посад, ні до посад в приватних або напівприватних організаціях. Але ситуація з кандидатами на виборні посади та керівниками ВНЗ (без уточнення їх форми власності) є яскраво протилежною до зазначених рекомендацій.
Крім того, розширення категорій посад, відносно яких повинна проводитись люстраційна перевірка, зокрема, за рахунок посадових та службових осіб апаратів та секретаріатів державних органах, органів місцевого самоврядування, дозволяє зробити висновок, що в деяких органах такі планові перевірки будуть знову проводитись – стосовного тих осіб, які займають такі посади.
Ще один важливий момент Законопроекту, на який необхідно звернути увагу: та редакція проекту Закону, яка на цей час знаходиться у парламенті, фактично вперше була підготовлена ще у квітні минулого року та з деякими змінами була повторно внесена до Парламенту у березні цього року.
Вона передбачає, серед іншого, внесення змін до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», яким було впроваджено проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
Пропоновані зміни стосуються питань Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, зокрема, продовження терміну її функціонування з 1-го до 3-х років. Проте, ця Комісія вже припинила свою роботу ще у травні цього року у зв’язку з фактичним виконанням покладених на неї завдань. Зважаючи на це, такі положення проекту Закону 2695 потребують актуалізації з урахуванням цього, а також інших змін у чинному законодавстві взагалі, зокрема, прийнятого 02 червня нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який встановлює якісно нові підходи до формування та роботи суддівського корпусу.
Взагалі, зміни, що пропонувалися до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», фактично говорять про те, що ініціатори законопроекту не тільки не відмовилися від ідеї люстрації суддів, а навпаки, мали намір посилити (фактично подвоїти) встановлені законодавством умови та порядок проведення перевірок суддів, що повністю суперечить рекомендаціям Венеціанської Комісії щодо неможливості проведення паралельної люстраційної перевірки професійних суддів за декількома законами одночасно та необхідності скасування одного з них.
Окрім зазначеного, Законопроектом пропонується також інший радикальний момент – створення окремого центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечуватиме формування та реалізуватиме державну політику з питань очищення влади (люстрації), та відповідно позбавлення цих функцій Міністерства юстиції України.
Цей орган наділятиметься широкими контрольними та наглядовими повноваженнями, зокрема, матиме право вносити керівнику відповідного органу, підприємства, установи, організації припис щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності, що є обов’язковим для виконання, проводити, у тому числі за власною ініціативою, виїзні, невиїзні, планові, позапланові перевірки дотримання вимог законодавства про очищення влади (люстрації), а також складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності та направляти їх до суду.
Та чи є сенс у створенні самостійного центрального органу виконавчої влади з питань люстрації насьогодні, коли відповідно до графіку наприкінці цього року завершаться люстраційні перевірки щодо основного масиву посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, та наділення його настільки широкими та потужними повноваженнями у сфері люстрації? Можливо, необхідність у існуванні такого державного інституту була тоді, коли люстрація тільки впроваджувалась, і його створення потрібно було передбачити ще у первісній редакції закону про люстрацію. Проте, потреба у його існуванні та функціонуванні у подальшому викликає досить обґрунтовані сумніви. Тим більше, що забезпечення його реального функціонування потребуватиме чималих витрат державного бюджету.
Ще однією новацією проекту 2695 є те, що ним передбачається адміністративна відповідальність за невиконання (ухилення від виконання) законних вимог (приписів) Центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань очищення влади (люстрації), та за інше порушення законодавства у сфері очищення влади, та відповідно доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення новими статтями 188-47 та 188-48.
З цією пропозицією корелюється дуже жорстка норма, згідно з якою накладення на керівника органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка, трьох або більше адміністративних стягнень відповідно до статті 188-47 КУпАП (інше порушення законодавства у сфері очищення влади) тягне за собою звільнення його з роботи.
Зазначимо, що цей проект Закону не отримав схвальних висновків ні від Комітету Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя, ні від Головного науково-експертного управління – обидва суб’єкти зазначили, що він не узгоджується з рекомендаціями, викладеними у висновках Венеціанської Комісії, та запропонували повернути його суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання.
Аналогічна позиція міститься у Висновку на проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань очищення влади Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(print)/F595CDF164497867C2257FA40036175F ).
Проте, не дивлячись на таку оцінку тексту Законопроекту, депутати дуже активно намагались внести його до порядку денного Ради.
Чому ж народні обранці раптом згадали про цей Законопроект?
Може тому, що Конституційним Судом України вже більш ніж півтора року (не дивлячись на встановлений Законом тримісячний строк) так і не прийнято рішення щодо конституційності Закону України «Про очищення влади»? (Як відомо, ухвалами Першої колегії суддів Конституційного Суду України від 12 лютого 2015 року, від 18 березня 2015 року та від 31 березня 2015 року відкриті конституційні провадження у справах за кожним з 3-х поданих клопотань, а 01 квітня 2015 року провадження за всіма трьома конституційними поданнями були об’єднані в одне конституційне провадження).
Однак, як вже було зазначено вище, остаточне рішення в черговий раз так і не було прийнято Конституційним Судом.
Але одним основоположним принципом люстрації, на якому наголосила Венеціанська Комісія у Проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади», схваленому Венеціанською Комісією на її 101-й Пленарній сесії (м. Венеція, 12-13 грудня 2014 року), є положення, що з плином часу необхідність люстрації повинна зменшуватися – у якийсь момент часу люстрація може стати контрпродуктивною, запобігаючи нормалізації ситуації в країні і гальмуючи процес примирення, а не сприяючи йому. Крім того, як визначив Європейський суд з прав людини, національні органи влади «повинні постійно контролювати встановлене законом обмеження з метою його найшвидшого закінчення».
Крім того, ПАРЄ у Керівних принципах люстрації зазначила, що люстрація не може використовуватися задля покарання, відплати або помсти.
Безперечно, що майже 2 роки – більш ніж достатній термін для того, аби побачити, наскільки дієвим є механізм, закладений у Законі України «Про очищення влади».
Проте, не дивлячись на те, що у грудні 2016-го вже мають завершитися майже всі люстраційні перевірки, чи можна сказати, що він функціонує належним чином? Адже статистика з тисяч «нелюстрованих» або поновлених на посаді свідчить про протилежне…
І чи можна стверджувати за такої ситуації, що ідея проведення очищення влади – захист та утвердження демократичних цінностей, верховенство права та прав людини в Україні, яка була закладена у цей процес авторами Закону України «Про очищення влади» та проголошена у преамбулі його чинної редакції, – таки була втілена у життя?..

Без коментарiв

Додати свiй коментар