ВІДРОДЖЕННЯ РЕЙДЕРСТВА В УКРАЇНІ

Як відомо, відповідно до щорічної доповіді групи Світового банку Doing Business 2016, що вимірює правила, які підвищують ділову активність і ті, які обмежують її, Україна посіла за легкістю ведення бізнесу (Ease of doing business rank) 83-є місце серед 189 держав. Покращення в рейтингу зафіксоване у сфері започаткування бізнесу, зокрема, вказано, що Україна зробила відкриття бізнесу простіше за рахунок скорочення часу, необхідного для реєстрації, і за рахунок усунення зборів при реєстрації бізнесу.

Разом з тим, необхідно зазначити, що сам по собі індикатор започаткування бізнесу (Starting a business) є лише одним з багатьох індикаторів та не є визначальним для потенційних інвесторів.

Набагато важливішими питаннями, які ставлять перед Україною інвестори, є питання боротьби із корупцією та поліпшення загального ділового середовища. Бізнес чекає від України прогресу в реалізації принципу верховенства права, забезпечення справедливого судового провадження, захисту від надмірного втручання правоохоронних та фіскальних органів тощо.

Вказані питання є визначальними для прийняття інвесторами рішення: чи варто взагалі розпочинати бізнес в Україні?

У зв’язку з цим є дуже важливим своєчасне виявлення корупційних чинників та недоліків у законодавстві, які можуть нести загрози для бізнесу та негативно впливати на імідж України.

Поряд зі спрощенням процедур у сфері реєстрації бізнесу в Україні  збільшилися випадки рейдерства.  Останніми гучними прикладами таких дій стали рейдерські дії стосовно Одеського нафтопереробного заводу; Житомирської кондитерської фабрики; Державного підприємства «Завод «Електроважмаш»; Київського торговельно-розважального центру (ТРЦ) Sky Mall; ТОВ АПА «Агросвіт».

Не є секретом, що низка проблем забезпечення безпеки бізнесу залишилась невирішеною у зв’язку з відсутністю в чинному законодавстві України спеціальних норм, які б передбачали кримінальну відповідальність за «рейдерство» та його окремі складові, зокрема, за організовані злочинні дії, спрямовані на протизаконне заволодіння корпоративними правами, перешкоджання роботі суб’єктів господарювання з боку окремих володільців корпоративних прав – міноритарних акціонерів тощо.

Саме тому проблема спроб протиправного заволодіння майном підприємств або протиправного встановлення контролю над оперативним управлінням підприємствами залишається актуальною і сьогодні.

Окремі аспекти актуалізації вказаної проблеми пов’язані із фактичним нівелюванням низки антирейдерських напрацювань, що були реалізовані шляхом прийняття Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» від 17 листопада 2009 року № 1720-VI та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року № 642-VII в частині змін, що вносились до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Разом із набуттям чинності 13 грудня 2015 року новою редакцією Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (далі – Закон) попередні антирейдерські напрацювання були втрачені, а ризики вчинення недобросовісних дій у відношенні суб’єктів господарювання та власників корпоративних прав суттєво збільшились.

Зокрема, це пов’язано із недоліками вказаного Закону в частині захисту від дій недобросовісних заявників та недобросовісних суб’єктів державної реєстрації. На фоні введеного Законом принципу екстериторіальності неповнота Єдиного державного реєстру та відсутність у державного реєстратора (не за місцем зберігання реєстраційної справи) доступу до реєстраційної справи в паперовій формі, створюють на сучасному етапі широку можливість для зловживань. Сприяє цьому і відсутність у державного реєстратора, при виникненні сумнівів щодо справжності поданих документів, повноважень для зупинення розгляду документів або відмови у державній реєстрації. Так, відповідно до частини 2 статті 33 наведеного Закону направлення державним реєстратором повідомлення правоохоронним органам про сумнів щодо справжності поданих документів для вжиття необхідних заходів не є підставою для зупинення розгляду документів або відмови у державній реєстрації.

Слід також зазначити, що проблема рейдерства разом із зміною законодавства в сфері реєстрації стала набувати і нових рис. Якщо раніше у якості офіційного документа «прикриття» під час нападу на підприємства використовувались здебільшого протиправні рішення судів, то останнім часом стали з’являтись факти додаткового використання можливостей реєстраторів щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Окремої уваги заслуговують і факти появи судових проваджень за позовами суб’єктів господарювання до Міністерства юстиції України щодо оскарження рішень Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації та дій державних реєстраторів.

Такі факти стали наслідком включення до нової редакції Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» поряд із нормами, що спрощують започаткування бізнесу, норм, якими надані додаткові повноваження Міністерству юстиції України та його територіальним органам. Зокрема, це стосується положень статті 34 цього Закону, якою змінений порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації. Якщо попередні редакції Закону передбачали можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора у суді, то за новою редакцією повноважень, притаманних раніше лише суду, набули також органи юстиції.

Імітація недобросовісними скаржниками факту наявності корпоративного конфлікту (що зазвичай використовується в рейдерських схемах) при поданні скарг до комісій органів юстиції стала новою загрозою для бізнесу. Це обумовлено, перш за все, тим, що порядок розгляду скарг комісіями в значній мірі є недосконалим у порівнянні із процесуальними нормами, якими має керуватися суд при розгляді таких спорів.

Крім того, порядок розгляду скарг комісіями, на відміну від порядку набуття сили рішеннями судів, передбачає виконання рішень, прийнятих за результатами розгляду скарги (зокрема, щодо скасування реєстраційної дії, проведення державної реєстрації), не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття такого рішення, шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Можливість такого позасудового та надшвидкого втручання Міністерства юстиції України у відомості Єдиного державного реєстру,
а фактично – у рішення органів управління суб’єктів господарювання (за рахунок можливості скасування реєстраційної дії чи проведення державної реєстрації), при відсутності у суб’єкта господарювання прав, які гарантувало б йому процесуальне законодавство в судовому процесі, містить ознаки, за якими таке повноваження може бути віднесено до корупційних чинників.

Привертають увагу і положення абзацу 3 частини шостої статті 34 Закону, згідно з якими за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть прийняти мотивоване рішення, в якому передбачити ШЛЯХИ для задоволення скарги. Вказана норма не відповідає вимогам принципу юридичної визначеності, а отже створює передумови для корупційних правопорушень та протиправних посягань на права суб’єктів господарювання і власників корпоративних прав.

Сама ж ситуація, за якої власник корпоративних прав поставлений в умови, згідно з якими він задля забезпечення збереження своїх прав буде вимушений щоденно перевіряти стан відомостей в Єдиному державному реєстрі, не сприятиме покращенню умов ведення бізнесу.

Викликає обґрунтоване занепокоєння й передчасна, за сьогоднішнього стану правосвідомості, ідея створення інституту приватних виконавців, до лав яких недобросовісним особам буде неважко інтегрувати так званих «тітушок» або «чорних» виконавців. За умов надання стягувачу права на власний розсуд обирати приватного чи державного виконавця, спеціально введені приватні виконавці зможуть використовуватись для вирішення конкретних протиправних завдань, що також не сприятиме покращенню бізнес-клімату в державі.

Очевидно, що реформи, які б поліпшували умови ведення бізнесу в Україні, вкрай потрібні на сучасному етапі розбудови держави. Проте, такі реформи не мають проводитись лише заради самих реформ.

Ідеї щодо поліпшення ділового середовища в країні, в тому числі, щодо  реформування системи судової влади і виконавчої служби, не мають проходити поза уваги громадськості та представників бізнесу. Відповідні законопроекти неодмінно мають піддаватись ретельній антикорупційній експертизі з метою запобігання легалізації через нові норми тих чи інших корупційних схем. Контрольні повноваження державних органів та силові дії як явища мають бути назавжди викреслені з інструментів, що можуть використовуватись у «рейдерських» нападах на підприємства.

 

Без коментарiв

Додати свiй коментар