12 років за шкільною партою: алогізм подовження строку загальносередньої освіти в Україні

Якісна загальносередня освіта – не лише основа формування успішного життєвого проекту особистості, але й фундамент для гармонійного розвитку будь-якого суспільства.

На жаль, теза про те, що якість сучасної загальносередньої освіти в Україні «залишає бажати кращого» не потребує системної аргументації (достатньо лише звернутись до результатів міжнародних моніторингових досліджень – приміром, TIMSS (2007 і 2011 рр.). Це наочно відчувають сьогодні і сучасні батьки, і викладачі вищих навчальних закладів України, і роботодавці.

Процеси реформування системи загальносередньої освіти вже найближчим часом будуть значною мірою інтенсифіковані. Про це повідомляє новий міністр освіти і науки України – Лілія Гриневич. Серед пріоритетів діяльності нового міністра – запровадження системи 12-річного навчання для школярів, в якій пані Лілія вбачає підвищення якості освіти шляхом запровадження компетентнісної парадигми шкільного навчання за зразками європейського досвіду (https://www.youtube.com/watch?v=zEAxmCv5hos&feature=youtu.be).

Звичайно, що запровадження будь-якої реформи потребує не лише «копіювання» існуючих моделей, але й системного аналізу особливостей її імплементації, врахування інституціональних змін та соціальних наслідків реформування. В інакшому разі – це соціальний експеримент, наслідки якого не можна спрогнозувати. Отож, проаналізуємо перспективу 12-річного навчання українських школярів у різних аспектах.

АСПЕКТ ПЕРШИЙ – АКСЕЛЕРАЦІЯ. Розробляючи методики навчання дітей та підлітків, не можливо не враховувати їхні фізіологічні та психологічні особливості розвитку. Зокрема, мова йде про доведений вченими феномен акселерації сучасних дітей та підлітків, які набагато швидше за попередні покоління біологічно дорослішають. Чинники цього процесу – багатогранні – від генетики до інтернетизації та дигітилізації сучасних поколінь. Парадокс ситуації полягає у тому, що біологічне дорослішання не супроводжується психологічним. Зокрема, дослідження психологів свідчать про те, що сучасні юна­ки та дівчата занижують оцінку сво­го психологічного віку, при­чо­му з рока­ми ця тенденція посилюється: якщо 16-літні відчувають се­бе на рік молод­ше, ніж во­ни є, то 20-літні вже на два ро­ки.  При­чи­ни не­ба­жан­ня дорослішати пси­хо­ло­ги вба­чають в то­му, що сучасні діти ви­я­ви­ли­ся «затиснути­ми» між неможливістю швид­ко ста­ти економічно не­за­леж­ни­ми від батьків, збільшенням термінів освіти і ви­со­ким рівнем влас­них бажань. Тут мова йде не лише про соціальні наслідки народження дітей під час навчання у 12-му класі, але й про те, що такі інституціональні зміни зумовлюють неузгодженість між біологічною та психологічною готовністю підлітка до початку дорослого життя. Отож, процес акселерації сучасного покоління ставить питання щодо скорочення строків навчання у школі, але ніяк щодо їх подовження.

АСПЕКТ ДРУГИЙ – ВИХОВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ІНФАНТИЛІЗМУ. Наведена вище неузгодженість біологічного та психологічного дорослішання сучасних підлітків має значні соціальні наслідки. Цей феномен у соціології називають соціальним інфантилізмом (http://naub.oa.edu.ua/2013/molod-yak-element-sotsialnoji-struktury-problema-infantylizmu/). Сучасний тренд подовження строків навчання, у тому числі і у вищій школі (зокрема, запровадження дворічної програми навчання магістрів) у сукупності свідчить про фактичне виховання інститутами освіти життєвої стратегії соціального інфантилізму у сучасної молоді – неба­жан­ня прий­ма­ти самостійні рішення і відповідати за них, адекват­но ре­а­гу­ва­ти на виклики, самостійно справлятись з труднощами. Чи можна казати про виховання молоді з чіткою громадянською позицією та високим рівнем соціальної суб’єктності за таких умов? Звичайно, що ні.

АСПЕКТ ТРЕТІЙ – ОСОБЛИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА. В умовах відкритого доступу до інформації, інтернетизації суспільства та розвитку сучасних інформаційних технологій слід робити акцент не на подовженні строків навчання у школі (кількісний показник), а на зміні методик навчання (якісний показник), з урахуванням тих можливостей, які надає дітям інформаційне суспільство. Використання сучасних гаджетів, можливість миттєвого пошуку інформації у системі google змінюють особливості пам’яті покоління, що зростає: довгострокова пам’ять стає все меншою за обсягом, а наповнення короткострокової дає гарні можливості для креативного та образного мислення. Саме сучасні інформаційні технології дозволяють економити час шкільного навчання, завдяки можливості моделювання та використання інтерактивних методів навчання.

         АСПЕКТ ЧЕТВЕРТИЙ – ПАРАДИГМА LEARNING ЗАМІСТЬ ПАРАДИГМИ TEACHING. Ще наприкінці 90-х років американські вчені Роберт Бар та Джон Таг презентували глобальну тенденцію переходу від освітньої парадигми навчання (teaching) до парадигми вчення (learning) в рамках навчання у ВНЗ США (http://www.taylorprograms.com/images/BarrTagg.pdf). Ключова ідея їх концепції полягає у тому, що в умовах інформаційного суспільства обидва суб’єкта – і вчитель, і студент є тими, хто навчаються. Вчитель є модератором, який супроводжує студента у полі тієї чи іншої науки. Основне завдання студента – прагнення до самонавчання як усвідомлена потреба. Дійсно, складно казати про реалізацію такого підходу в рамках початкової школи, проте він є дієвим саме у формуванні освітніх компетентностей в рамках навчання у середніх та старших класів школи. Зміст парадигми learning є якісно орієнтованим та дозволяє оптимізувати час навчання у школі завдяки формуванню усвідомленої потреби у самонавчанні школярів.

АСПЕКТ П’ЯТИЙ – ДЕЯКІ МІФИ ПРО ОСВІТНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ. Аналіз сучасних досліджень якості середньої освіти на європейському просторі дійсно свідчить про трендовість концепції освітніх компетентностей, затверджених Європейською Комісією. Проте «красива назва» здавалося б нового феномену не є ані новою, ані незнайомою для інституту середньої освіти України. Серед ключових компетентностей, за якими оцінюють якість надання освіти у Європейському Союзі, виокремлюють: «знання рідної мови», «порозуміння іноземними мовами», «математичні і базові науково-технічні компетентності», «інформаційні компетентності», «уміння вчитись», «соціальні та громадянські компетентності», «ініціативність та підприємливість», «культурна свідомість і експресія». Аналіз змісту цих компетентностей дозволяє зробити висновок про те, що їх успішне формування можливе в рамках позашкільної активності учнів, а самі феномени, що стоять за цими поняттями не є новими для інституту середньої освіти України. Саме тому, зміст тези міністра освіти і науки щодо додаткового року навчання у школі для формування освітніх компетентностей залишається для нас незрозумілим. Доволі сумнівним у цьому контексті є й посилання очільника міністерства освіти і науки на європейський досвід 12-річного навчання. Так, дійсно 12-річна система навчання має місце у деяких європейських країнах, проте там є іншими вікові показники укладання шлюбу та тривалості життя.

АСПЕКТ ШОСТИЙ – ДУМКИ БАТЬКІВ. Активні процеси реформування неодмінно мають супроводжувати соціологічні дослідження, які дозволяють встановити зв’язок з тими суб’єктами, на яких спрямовані ці реформи. Лише в такому випадку можливо уникнути соціального непорозуміння між владою та громадою. Для ілюстрації наведеного, поставимо таке питання: «А хотіли би Ви, що б Ваша дитина навчалась у школі 12 років»? Зміст переважної більшості відповідей на це питання є зрозумілим…

Системний аналіз різних аспектів та соціальних наслідків перспективи запровадження 12-річної системи загальносередньої освіти в Україні свідчить про відсутність об’єктивних чинників, що зумовлюють саме таку реформу. Навпаки, особливості та можливості інформаційного суспільства актуалізують розгляд питання щодо скорочення строків «сидіння за партою» завдяки акценту на якісних показниках.

Без коментарiв

Додати свiй коментар