переобрання уряду: технологія безвідповідальності

14 квітня цього року в України відбулася подія, що зазвичай є знаковою для будь-якої держави, – призначення Прем’єр-міністра та Уряду країни.

Подія, що сталася, була очікуваною протягом кількох останніх місяців не тільки громадянами України, але й світовою громадськістю,
і безперечно, є одним із головних і закономірних кроків на шляху подолання політичної кризи.

Звісно, що прихильники різних політичних поглядів завжди мають власне ставлення та надають різні оцінки таким подіям. Проте єдиним загальним критерієм їх оцінювання є дотримання встановленої Законом процедури.

Відповідь на питання, чому довгоочікуваний політичний компроміс і цього разу викликав суперечливі оцінки, є очевидною. Судіть про це самі.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 85, частини другої статті 114 Конституції України та частини першої статті 8 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

У відповідності до положень Основного Закону 14 квітня 2016 року Президентом України до Верховної Ради України дійсно був внесений відповідний пакет документів, у тому числі проект відповідної постанови Верховної Ради України «Про призначення Гроймана В.Б. Прем’єр-міністром України» (був зареєстрований за номером 4420).

На засіданні Верховної Ради Петро Порошенко разом із урочистою промовою особисто оголосив кандидатуру нового Прем’єра, яку згодом і було підтримано більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Проте, найголовніші нарікання викликала сама процедура, за якою було обрано нового Прем’єра, а саме те, що за його обрання народні депутати «вимушені були» голосувати «єдиним пакетом» разом із вирішенням питань про прийняття відставки Яценюка А.П. та оцінкою роботи очолюваного ним Кабміну.

Саме такий «пакетний» проект постанови Верховної Ради України (внесений народними депутатами України Луценком Ю.В. та Бурбаком М.Ю. та зареєстрований за номером 4423) і був винесений на голосування без жодних пояснень чи обговорень його деталей, та взагалі без розгляду на цьому засіданні Верховної Ради питання щодо оцінки минулорічної роботи Уряду. Вказаний проект  був підтриманий 257 голосами народних обранців.

Чому так сталося? Чому народні депутати не проголосували окремими питаннями за прийняття відставки попереднього та обрання нового Прем’єра, адже проект постанови про його обрання було внесено Президентом? Може тому, що «з невідомих причин» до Верховної Ради не було внесено проекту постанови, який би містив окремого питання про прийняття відставки А.П. Яценюка? Чи Верховна Рада України не має часу, щоб проголосувати за призначення голови Уряду окремим питанням? А може тому, що політичні сили не довіряють одна одній? Чи саме такими й були умови політичного компромісу?

Хай там як, але за результатами цього голосування 14 квітня 2016 року  набрала чинності і вже «стала історією» постанова Верховної Ради України № 1093-VIII «Про Кабінет Міністр України», відповідно до якої, крім вирішення питань про прийняття відставки Прем’єр-міністра України Яценюка Арсенія Петровича та призначення на цю посаду Гройсмана Володимира Борисовича, ТАКОЖ ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ ПРО ВИЗНАННЯ ТАКОЮ, ЩО ВТРАТИЛА ЧИННІСТЬ, ПОСТАНОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ВІД 16 ЛЮТОГО 2016 РОКУ № 1007-VIII «Про відхилення звіту Кабінету Міністрів України та визнання діяльності Кабінету Міністрів України незадовільною».

При цьому слід зазначити, що ані Регламент Верховної Ради України (затверджений Законом України), ані Закон України «Про Кабінет Міністрів України» не містять норм, які б визначали випадки, коли рішення, прийняте за результатами розгляду щорічного звіту Уряду може визнаватися таким, що втратило чинність.

Так, порядок розгляду Верховною Радою звітів і доповідей Кабінету Міністрів України врегульований статтею 228 Регламенту Верховної Ради України, відповідно до частини першої якої Верховна Рада один раз на рік розглядає звіт Кабінету Міністрів України про хід і результати виконання схваленої нею Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Частинами шостою та сьомою цієї ж статті Регламенту Верховної Ради України передбачено, що за підсумками обговорення звіту Кабінету Міністрів України Верховна Рада приймає відповідну постанову, у тому числі може визнати діяльність Кабінету Міністрів України незадовільною.

Саме цими нормами керувалась Верховна Рада 16 лютого поточного року, коли за результатами заслуховування звіту Уряду прийняла постанову «Про відхилення звіту Кабінету Міністрів України та визнання діяльності Кабінету Міністрів України незадовільною» № 1007-VIII. Таким чином, жодної законної підстави навіть для винесення на розгляд Верховної Ради України питання про втрату чинності цієї постанови не було.

Що мали на увазі народні обранці, коли приймали вказану постанову, залишається тільки гадати, але, у будь-якому разі, офіційно робота попереднього Уряду залишена без оцінки.

Без коментарiв

Додати свiй коментар