В Україні відбувається зміна конституційного ладу?

В умовах соціально-економічної та політичної кризи, коли громадяни України втрачають довіру до спроможності владних інституцій забезпечити стабільний розвиток суспільства, виникає необхідність пошуку шляхів виходу з такої ситуації.

Такими, цілком доречними, виваженими і правильними словами розпочинається пояснювальна записка до законопроекту «Про внесення змін до статті 78 Конституції України щодо створення політичних передумов для стабільної та ефективної роботи Кабінету Міністрів України», що був внесений до Верховної Ради України 01 квітня цього року за підписами 169 народних депутатів України (проект зареєстровано за № 4357, ознайомитись з його текстом можна за посиланням http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58612).

На жаль, ані запропонований у Законопроекті шлях виходу із соціально-економічної та політичної кризи, ані якість його підготовки, не дозволяють надати Законопроекту характеристику виваженого і доречного.

Відповідно до змісту Законопроекту частину другу статті 78 Конституції України пропонується викласти у редакції, фактично доповненій другим реченням наступного змісту: «Народні депутати України можуть суміщати представницький мандат з діяльністю на посаді Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України».

Не дивлячись на те, що Законопроект передбачає доповнення Конституції України лише одним зазначеним реченням, що на перший погляд може здатись формальністю або такою собі ситуативною політичною необхідністю, насправді його сутність є набагато глибшою.

Системний аналіз положень Конституції України, яких так чи інакше стосується зазначена законодавча ініціатива, дозволяє зробити висновок про те, що Законопроект тягне за собою суттєву зміну засад, на яких здійснюється державна влада в Україні, а отже і зміну Конституційного ладу в Україні.

Так, в статті 6 розділу I «Загальні засади» Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Отже, основоположним принципом здійснення державної влади в Україні є принцип «розподілу державної влади» на три незалежні одна від одної гілки влади. Цей принцип реалізований в положеннях Конституції України, які визначають функції та повноваження органів влади, а також систему «стримувань і противаг», що забезпечують неможливість узурпації влади одним державним органом або перебирання будь-якою гілкою влади на себе функцій та повноважень іншої.

У всьому світі принцип «розподілу влади» справедливо вважають не тільки одним із основних досягнень загальнолюдської культури, а й необхідною умовою формування дійсно правової держави і важливою гарантією політичної свободи особистості.

Вперше цей принцип був запропонований Джоном Локком та введений відомим французьким філософом Шарлем Луї де Монтеск’є в таких його працях, як «Персидські листи» (1721), «Про дух законів» (1748). На законодавчому рівні принцип поділу влади був уперше закріплений у Конституції США 1787 p., Декларації прав людини і громадянина 1789 р. у Франції, потім у Конституції Франції 1791 р.

В пояснювальній записці, автори законопроекту, обґрунтовуючи доцільність його прийняття, посилаються на те, що суміщення депутатського мандату із роботою уряду є розповсюдженою практикою багатьох європейських країн. Слід зазначити, що таке суміщення, дійсно відбувається в європейських країнах, але за умов існування в законодавстві відповідної системи «стримувань і противаг».

Однак, чомусь, законотворці поряд із запропонованими змінами забули передбачити інші зміни в Конституцію, які б встановлювали додаткову конституційну відповідальність для «депутатів-сумісників» або були б спрямовані на запобігання узурпації влади.

Розглядаючи зміст принципу «розподілу державної влади» відповідно до Конституції України слід звернути увагу, зокрема, на положення першого речення частини другої статті 78 Конституції України, відповідно до якого народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади. Проте, до наведеного речення частини другої статті 78 Конституції України автори Законопроекту, вочевидь, забули розробити зміни.

Згідно з частиною першою статті 120 Конституції України, яка також авторами Законопроекту залишена без змін, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою.

Аналізуючи зміст Законопроекту необхідно також зазначити, що він не містить відповідей щодо того, яким чином, коли, стосовно яких питань і за чиїм рішенням народні депутати України – сумісники будуть брати участь у сесіях Верховної Ради України?

Неврегульованими Законопроектом залишені і питання, яким чином за умов суміщення представницького мандату народними депутатами України із посадами членів Кабінету Міністрів України, будуть здійснюватись відносини підконтрольності і підзвітності уряду Верховній Раді України, розгляд питань про відповідальність Кабінету Міністрів України, прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів України тощо.

Поза увагою законотворців залишились і особливості застосування положень статті 80 Конституції України, відповідно до яких народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. За умови прийняття Законопроекту ця обставина буде мати наслідком недоторканність тих окремих членів уряду, що будуть обрані з числа депутатів.

Відкритим залишено також питання щодо того, які, за умов суміщення представницького мандату народними депутатами України із посадами членів Кабінету Міністрів України, будуть діяти механізми, що  забезпечуватимуть неможливість узурпації влади однією з гілок влади (наприклад Верховною Радою України).

Зважаючи на те, що Законопроект фактично тягне за собою суттєву зміну засад, на яких здійснюється державна влада в Україні, а отже і зміну Конституційного ладу в Україні, необхідно звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 5 Конституції України, ПРАВО ВИЗНАЧАТИ І ЗМІНЮВАТИ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД В УКРАЇНІ НАЛЕЖИТЬ ВИКЛЮЧНО НАРОДОВІ і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Згідно з офіційним тлумаченням цієї норми Конституційним Судом України (в Рішенні № 6-рп/2005 від 05.10.2005) тільки НАРОД має право безпосередньо ШЛЯХОМ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ визначати  конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України,
а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону  України в порядку, встановленому його розділом XIII.

Відповідно до статті 156 (розділ XIII) Конституції України Законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади» (в якому і закріплений принцип «розподілу влади») подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

На думку спадає висновок про те, що більш ніж третина народних депутатів України, які поставили підписи під вказаним Законопроектом, ще не замислювались над зазначеними вище питаннями.

А якщо і замислювались – то чому дозволили внести на розгляд до Верховної Ради України настільки непідготовлений Законопроект?

Це ж зміни до Основного Закону нашої держави! Зміни, які матимуть наслідком суттєву перебудову державного устрою! Чи це дуже зручно робити, користуючись «політичною необхідністю»?

Чи не має Законопроект за підписом третини народних обранців бути підготовленим професійно, якісно та передбачати комплексне вирішення питання? Звісно ж – має!!!

Не можна забувати про те, що в період режиму Януковича в Україні вже відбувалася неконституційна зміна Конституційного ладу.

Тому, навіть якщо запропонована у Законопроекті ідея і має право на існування, зміни до Конституції України мають бути виваженими і виноситись на референдум у разі, якщо наслідком таких змін стане зміна Конституційного ладу нашої держави.

В цілому Законопроект залишає враження, що дійсним приводом для його розробки став елементарний «кадровий голод», а також небажання сучасної політичної «еліти» втрачати владу.

Без коментарiв

Додати свiй коментар