Ризики набрання чинності новим законом про державну службу

За своєю насиченістю та непередбачуваністю процес розгляду та прийняття Закону України «Про державну службу» (№ 889-19 від 10 грудня 2015 року – далі Закон) нагадував гостросюжетний екшн «з інтригами та перестрілками»: за весь час його опрацювання у парламенті до первісного тексту, ухваленого за основу, було запропоновано 1 382 поправки. За кінцевий результат, нібито найбільш оптимальний, 10 грудня минулого року віддали свої голоси 261 народний депутат. Та чи виявився цей варіант дійсно найкращим, сказати, поки що, неможливо.

Не дивлячись на те, що з часу прийняття Закону минуло вже два місяці, для більшості державних службовців без відповідей залишаються питання:

кому з них пощастить скористатися перевагами нового Закону?

чи будуть віднесені їх нинішні посади до посад державної служби за новим Законом?

Зазначені питання у тому числі турбують усіх працівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Проте, прямої відповіді на вказані питання норми нового Закону не надають. Судіть самі:

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону ДЕРЖАВНА СЛУЖБА – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави (невичерпний перелік завдань та функцій наведений в Законі).

ДЕРЖАВНИМ СЛУЖБОВЦЕМ відповідно до частини 2 статті 1 Закону є громадянин України, який займає ПОСАДУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі – державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

ПОСАДА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ відповідно до приписів нового Закону (п.4 частини 1 статті 2) це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов’язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Наведені вище визначення термінів дозволяють зробити висновок про те, що Закон встановлює декілька критеріїв, за якими посади можна віднести до посад держаної служби: перший – це характер виконуваних повноважень та посадових обов’язків, другий – це орган, у штатному розписі якого така посада передбачена.

Разом з тим, ані вичерпного переліку державних органів, штатні розписи яких мали б передбачати наявність посад державної служби, ані чіткого переліку таких посад, що належатимуть до посад державної служби, Закон не містить.

І це було б правильно, якби повноваження щодо віднесення посад до державної служби Законом були б надані певному органу (наприклад, Кабінету Міністрів України або Нацдержслужбі).

Саме за таким принципом був побудований чинний на сьогодні Закон про державну службу (1993 року), стаття 25 якого передбачає, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Нажаль, новий Закон не містить аналогічної норми. Відсутність виключного переліку посад, які за новим Законом будуть вважатися посадами державної служби, може стати причиною багатьох проблем для працівників державного сектору в майбутньому (перш за все це торкнеться питань соціального захисту та пенсійного забезпечення).

Сьогодні ж норми нового Закону не дозволяють надати чітку та вичерпну відповідь на питання: які посади нинішніх державних службовців територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з 01 травня поточного року залишаться посадами державної служби?

Що є цьому причиною: недосконала нормопроектувальна техніка Закону або ж, навпаки, таким і був задум законотворців? Зараз на це питання однозначно відповісти не можливо.

Однак, аналіз поправок, які пропонувалося внести до проекту Закону, із впевненістю дозволяє стверджувати, що законотворці були добре обізнані про те, що одразу після прийняття Закону виникне питання щодо подальшої долі працівників територіальних органів міністерств.

Наведений висновок легко підтвердити, якщо порівняти частину 2 статті 3 прийнятого Закону з поправками до цієї норми, що були запропоновані окремими депутатами, проте так і не були враховані.

Так, у чинній редакції частини 2 статті 3 нового Закону (що визначає перелік органів, на державних службовців яких розповсюджуються норми нового Закону) слова «територіальні органи міністерства, центрального органу виконавчої влади» відсутні.

Проте, у порівняльній таблиці до тоді ще проекту Закону про державну службу, підготовленій 3 листопада 2015 року до другого читання, однією із запропонованих редакцій цієї статті передбачалось, що дія закону поширюється на посади державної служби, зокрема, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; апаратів державних колегіальних органів та апаратів їх територіальних органів; апарату Антимонопольного комітету України та апаратів його територіальних органів тощо. Така редакція була запропонована народними депутатами Сироїд О.І., Березюк О.Р., Семенуха Р.С., Сотник О.С., Маркевич Я.В., Пастух Т.Т., проте до остаточної редакції закону так і не увійшла. Можливо тому, що народні депутати вирішили, що це питання буде регулюватися іншим чином. Яким саме?, – це питання поки що залишається відкритим.

Як заявила під час обговорення проекту Закону в парламенті голова підкомітету з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Альона Шкрум: «Окремі категорії виводяться з державної служби, що є надважливим для нашої держави та для розділення цих посад і незалежності державного управління». Проте, про які саме посади йшла мова, під час презентації законопроекту зазначено не було.

Тож, що це: неуважність, необізнаність у системі органів влади, що функціонують в Україні, чи навмисний крок, аби різко зменшити кількість посад, які вважатимуться посадами державної служби, та таким чином зекономити і без того мізерні видатки державного бюджету, що спрямовуються на оплату праці державних службовців?

Як бути тим, хто майже 20 років пропрацював на посадах в обласному чи районному управлінні, а потім 1 травня раптово з’ясується, що ніякий він вже не державний службовець?

Які будуть стимули далі працювати за таких умов?

 

 

ЗУ Про державну службу ч.2 ст. 3 Порівняльна таб до законопроекту про державну службу

Без коментарiв

Додати свiй коментар